ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
16 червня 2020 року
справа №120/2487/19-а
адміністративне провадження №К/9901/11762/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Хохуляка В. В., Усенко Є. А.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у складі суддів Білої Л. М., Курка О. П., Гонтарука В. М.,
у справі № 120/2487/19-а
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Вінницькій області
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату податкового боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій,
УСТАНОВИВ:
02 липня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Вінницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог та рішення.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 29 жовтня 2019 року адміністративний позов задовольнив частково, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2019 року № 0017991305, № 0018001305, визнав протиправними та скасував вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року та від 05 липня 2019 року № Ф-75926-54, визнав протиправним та скасував рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24 липня 2019 року.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 лютого 2020 року повністю задовольнив апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, скасував рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, прийняв нову постанову, якою в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовив.
27 квітня 2020 року до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, яка ухвалою цього Суду від 29 квітня 2020 року залишена без руху з тих мотивів, що, звертаючись із касаційною скаргою скаржник зазначив, що вона подається на підставі пунктів 2, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). При цьому заявник не зазначив від якого висновку (щодо застосування якої саме норми у подібних правовідносинах), викладеного у постанові Верховного Суду, необхідно відступити.
Ухвалою від 22 травня 2020 року Верховний Суд після усунення позивачем недоліків касаційної скарги відкрив провадження за його касаційною скаргою на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 120/2487/19-а на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та витребував справу № 120/2487/19-а з Вінницького окружного адміністративного суду.
03 червня 2020 року справа № 120/2487/19-а надійшла до Верховного Суду.
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 120/2487/19-а є приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, посилаючись на які скаржник вважає за необхідне відійти від правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18.
Відповідач відзив на касаційну скаргу позивача до Суду не надав, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.
Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, скаржник підставою касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції вважав відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18, при цьому просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Скаржник доводить, що згідно з правовою позицію, викладеною в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18, сідельний тягач у поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та є транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, належить до категорії вантажних автомобілів, а тому витрати на його утримання не включаються до складу валових витрат підприємства.
Необхідність відступлення від зазначеного висновку Верховного Суду скаржник обґрунтував тим, що положення Закону України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, не містять норм, які б давали підстави для висновку, що напівпричіп та сідельний тягач є вантажним автомобілем.
У підпункті 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) йдеться саме про вантажні автомобілі, без будь-яких доповнень.
Скаржник вважає, що напівпричепи та сідельні тягачі згідно із чинним законодавством не належать до основних засобів подвійного призначення, адже не є вантажними транспортними засобами, а є транспортними засобами спеціального призначення. До того ж, сідельний тягач і напівпричіп зареєстровані як окремі види транспорту, та кожен з них окремо не пристосований до перевезення вантажів.
Згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженої Законом України "Про Митний тариф України", сідельний тягач належить до товарної позиції "трактори колісні для напівпричепів" (код 8701 20). Напівпричепи, відповідно до УКТ ЗЕД, належать до цієї ж категорії, а саме, "засобів наземного призначення, крім залізничного або трамвайного рухомого складу, їх частини та обладнання" (код УКТ ЗЕД 8716 39). Отже, напівпричіп і сідельний тягач (трактор - відповідно до УКТ ЗЕД) не належать ні до вантажних, ні до легкових автомобілів, а є засобами спеціального призначення, відмінними від вантажного транспорту.
Заявник касаційної скарги доводить, що за умови, що Податковий кодекс України передбачає обмеження на включення до складу витрат на утримання лише вантажних автомобілів, включення до складу витрат сум на утримання сідельного тягача та напівпричепа є правомірним.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Предметом цього касаційного перегляду є застосування положень підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України.
Суд апеляційної інстанції встановив, що на підставі акта перевірки від 15 травня 2019 року, складеного за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки діяльності позивача з питань, зокрема, дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, яким, серед інших, встановлено порушення приписів пункту 177.4 статті 177, підпункту "а" пункту 176.1 статті 176, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат на суму 1 624580,00 грн, заниження чистого оподатковуваного доходу всього на суму 1 624580,00 грн та збільшення суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 292 424,40 грн.
03 червня 2019 року керівник податкового органу на підставі висновків акта перевірки виніс, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 03 червня 2019 року №0018001305, яким збільшив суму грошового зобов`язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування".
Суд апеляційної інстанції встановив, що в межах цього спору дослідженню підлягають обставини щодо правомірності включення фізичною особою-підприємцем суми амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби - сідлові тягачі та напівпричепи до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.
Суд апеляційної інстанції здійснив системний аналіз положень пункту 36, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, у розумінні якого об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, чинними з 01 січня 2017 року згідно із змінами (доповненням), внесеними Законом від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII, аналіз положень підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 цього Податкового кодексу України, за яким фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. Відповідно до абзацу третього цього підпункту не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Згідно з висновком суду апеляційної інстанції Податковий кодекс України не передбачає можливості фізичним особам-підприємцям, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, при визначенні об`єкта оподаткування включати до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю таких фізичних осіб-підприємців, амортизаційні відрахування на вантажні автомобілі.
Оцінюючи доводи позивача про те, що транспортні засоби (сідлові тягачі та напівпричепи), амортизаційні відрахування на які ним були включені до складу витрат, не є вантажними автомобілями, а тому на них не поширюється дія абзацу третього підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, суд апеляційної інстанції здійснив аналіз положень Закону України "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон 2344-ІІІ), яким урегульовані засади організації та діяльності автомобільного транспорту, і дійшов висновку, що в розумінні статті 1 цього Закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний і легковий автомобілі, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).
Закон № 2344-ІІІ автомобільні транспортні засоби за характером використання поділяє на пасажирський, вантажний та спеціальний транспорт.
Здійснивши аналіз поняття, наведеного в статті 1 цього Закону, за яким вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що основною характерною ознакою вантажного автомобіля, у порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання для перевезення вантажів.
Транспортні засоби, за положеннями Закону № 2344-III, за своїм призначенням поділяються на такі: загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, у тому числі, належить напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу; спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, у тому числі, належить сідловий тягач; спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.
Відповідно до норм Закону України "Про автомобільний транспорт" напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, сідловий тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Аналіз наведених норм зумовив висновок суду апеляційної інстанції про те, що сідловий тягач і напівпричіп, ураховуючи їх цільове призначення, належать до транспортних засобів у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", а тому підлягають класифікації за критеріями, визначеними цим законодавчим актом.
Покликаючись на приписи частини третьої статті 19 Закону України "Про автомобільний транспорт", якою передбачено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд, що не заперечує позивач.
У контексті наведених норм, дослідивши надані позивачем на підтвердження своїх доводів докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сідловий тягач у поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та є транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, тому належить до категорії вантажних автомобілів. При цьому суд урахував, що автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки видом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.
Суд апеляційної інстанції визнав безпідставним посилання позивача на те, що напівпричепи класифікуються в товарній позиції УКТ ЗЕД 8716, оскільки Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, установлена Законом України "Про Митний тариф України", призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України, натомість відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, у тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України.
Щодо посилання скаржника на наявність підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18 Суд, зазначає таке.