Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 760/15529/16-ц
провадження № 61-42335св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
| головуючого - | Ступак О. В., | |
| суддів: | Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., | Олійник А. С., Яремка В. В., |
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 09 липня 2018 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , в якому просило: звернути стягнення на підставі договору іпотеки від 09 липня 2007 року № PCL-001/057/2007 на заставне майно - двокімнатну квартиру загальною площею 45,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачам, на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; кошти, отримані від реалізації заставного майна, направити на погашення заборгованості в сумі 1 681 748,07 грн перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна" за кредитним договором від 09 липня 2007 року № ML-001/057/2007, а також стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 09 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-001/057/2007, що згідно з пунктом 1 частини № 1 кредитного договору складається із двох частин, які нероздільно пов`язані між собою. За умовами договору позивач надав ОСОБА_1 кредит у сумі 88 812,50 дол. США, зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 5,99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).
У свою чергу позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені кредитним договором, а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов`язання, визначені кредитним договором.
З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 09 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № PCL-001/057/2007.
За умовами пункту 1.1 договору іпотеки для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов`язань іпотекодавці надають іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 45,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами договору іпотеки (пункт 2.1) іпотека за ним забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії.
Також позивач посилався на те, що згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року та у відповідності до статей 512, 514, 1077, 1078, 1079, 1082, 1084 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором від 09 липня 2007 року № ML-001/057/2007, укладеним між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 . Згідно з умовами договору про відступлення права вимоги від 07 червня 2010 року та у відповідності до статей 512, 514, 1077, 1078, 1079, 1082, 1084 ЦК України ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за договором іпотеки від 09 липня 2007 року № PCL-001/057/2007, укладеним між ЗАТ "ОТП Банк" та відповідачами.
Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2012 року у справі № 2-805/12 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2007 року № ML-001/057/2007 в сумі 77 721,34 дол. США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 619 648,92 грн, та заборгованість за пенею в сумі 1 062 099,15 грн.
Станом на дату звернення до суду із цим позовом зазначену заборгованість в добровільному порядку погашено не було, в примусовому порядку виконавчою службою жодних стягнень також не здійснювалось.
Позивач вказав, що згідно зі статтею 35 Закону України "Про іпотеку" направлено письмові вимоги про усунення порушення за договором іпотеки, відповідно до якої відповідачам було надано 30 днів для добровільного усунення порушень, проте на момент звернення до суду з цим позовом відповідачами вказані вимоги не виконано.
У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року в задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна", суд першої інстанції виходив з того, що пред`явивши в 2011 році позов про дострокове стягнення кредиту та процентів за користування ним, стягувач відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання й мав звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки упродовж трьох років від дати, коли він дізнався про порушення свого права з дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання. Із цим позовом позивач звернувся у вересні 2016 року, тобто з пропуском позовної давності, при цьому відповідачем ОСОБА_4 подано заяву про застосування позовної давності.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 09 липня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення наступного змісту: позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 09 липня 2007 року № ML-001/057/2007 в сумі 1 681 748,07 грн, що складається з: залишку заборгованості за кредитом у сумі 577 162,64 грн; суми несплачених процентів за користування кредитом 42 486,28 грн; пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 1 062 099,15 грн, звернуто стягнення на підставі договору іпотеки від 09 липня 2007 року № PCL-001/057/2007 на заставне майно - двокімнатну квартиру загальною площею 45,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" шляхом проведення прилюдних торгів та встановлення початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Застосовано Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відстрочено виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії цього Закону. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги в сумі 3 445,00 грн, по 861,25 грн з кожного.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що, відраховуючи початок перебігу позовної давності для подачі позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з моменту вимоги про дострокове повернення кредиту, районний суд не врахував, що позивач у 2012 році захистив своє порушене право шляхом стягнення заборгованості в межах трирічної позовної давності. Іпотека є нерозривно пов`язаною з основним зобов`язанням і відповідно пред`явлення позову позивачем про звернення стягнення на майно, з посиланням на невиконання рішення суду про стягнення заборгованості, на погашення якої звертається стягнення, відбулося без порушення позовної давності. У цьому випадку строк треба відраховувати з моменту, коли позивач дізнався про неможливість виконати рішення суду, а не з моменту зміни строку виконання основного зобов`язання.
У справі не встановлено, що виконавче провадження про стягнення заборгованості закінчено. Наявність рішення про стягнення заборгованості не є перешкодою для звернення до суду з вимогами про звернення стягнення на заставне майно, якщо таке рішення не виконано. Апеляційному суду відповідачами не надано жодних доказів на підтвердження вчинення ними будь-яких дій на виконання рішення суду, а тому відповідно порушене право позивача має бути захищено в спосіб, обраний ним, шляхом звернення стягнення на іпотечне майно.
Таким чином, на думку апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності не відповідає вимогам закону та встановленим судом обставинам.
За таких обставин апеляційний суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості з відстрочкою виконання рішення відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 отримала споживчий кредит в іноземній валюті та предмет іпотеки є постійним місцем проживання відповідачів, які зареєстровані в квартирі, що передана в іпотеку.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У серпні 2018 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга відповідача ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 09 липня 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд:
1) неправильно застосував статті 256, 257, 259, 267 ЦК України щодо позовної давності та частину другу статті 1050 ЦК України, відповідно до якої, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1.9 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових зобов`язань. Зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
Кредитором направлено 30 січня 2010 року на адресу позичальника вимогу від 28 січня 2010 року № 22-2/344873 в порядку пункту 1.9 кредитного договору та отримано адресатом 04 лютого 2010 року. Таким чином, з 05 березня 2010 року строк повернення всієї суми кредитної заборгованості за кредитним договором є таким, що настав. Відповідно і позовна давність щодо стягнення всієї суми заборгованості почала обчислюватись для позивача саме з 05 березня 2010 року, а трирічна позовна давність закінчилась 05 березня 2013 року;
2) неправильно застосував статтю 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, оскільки факт неможливості виконання заочного рішення суду від 23 січня 2012 року не встановлений та не впливає на обчислення позовної давності, позивач не позбавлений права стягувати за ним заборгованість. Про початок перебігу позовної давності позивачу стало відомо, так як ним було подано заяву про дострокове повернення кредиту та відповідно позов до суду у 2012 році;
3) порушив вимоги частини четвертої статті 82 ЦПК України (обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом), оскільки заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2012 року у справі № 2-805/12 встановлено факт того, що позивач достроково змінив строк виконання основного зобов`язання, що відповідно і стало правовою підставою дострокового стягнення заборгованості та прийняття цього рішення. При цьому апеляційним судом задоволені грошові вимоги позивача, які є тотожними задоволеним позовним вимогам заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 січня 2012 року у справі № 2-805/12;
4) порушив вимоги частини першої статті 2 та частини п`ятої статті 12 ЦПК України, так як мав суб`єктивне ставлення до відповідача, чим порушив вимоги змагальності сторін, бути об`єктивним та неупередженим у своїх ставленнях при розгляді справи.
У вересні 2018 року на адресу Верховного Суду від ТОВ "ОТП Факторинг Україна" засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача ОСОБА_4, в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а законну та обґрунтовану постанову апеляційного суду - без змін.
Станом на дату розгляду справи інших відзивів на касаційну скаргу відповідача ОСОБА_4 до Верховного Суду не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 серпня 2018 року цю касаційну скаргу призначено судді-доповідачу Курило В. П.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 09 липня 2018 року; витребувано матеріали справи № 760/15529/16-ц із суду першої інстанції та надано сторонам строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2018 року матеріали справи № 760/15529/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу № 760/15529/16-ц призначено до судового розгляду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1039/0/226-20 у зв`язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2020 року № 3 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року касаційну скаргу та матеріали справи передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 липня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-001/057/2007, що складається із двох частин, які нероздільно пов`язані між собою. За умовами договору позивач надав ОСОБА_1 кредит в сумі 88 812,50 дол. США, зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 5,99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).
09 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № PCL-001/057/2007, за умовами якого (пункт 1.1) для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов`язань іпотекодавці надають іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 45,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами договору іпотеки (пункт 2.1) іпотека за ним забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії.