Постанова
Іменем України
15 червня 2020 року
м. Київ
справа № 761/14219/17-ц
провадження № 61-12042св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року в складі колегії суддів: Пікуль А. А., Невідомої Т. О., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 04 жовтня 2016 року вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Проте, з травня 2015 року її брат - відповідач ОСОБА_2 проживає в спірній квартирі разом зі своєю сім`єю.
Звертала увагу на те, що з часу проживання в спірній квартирі відповідач змінив замки в дверях, чим позбавив її можливості користуватись належним їй нерухомим майном.
Зазначала, що в добровільному порядку відповідач не виселяється із належного їй житлового приміщення, чим перешкоджає позивачу користуватись та розпоряджатись її власністю.
Посилаючись на наведене, просила усунути перешкоди в користуванні її приватною власністю - квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача із зазначеного вище нерухомого майна.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач перешкоджає користуватись позивачу її майном, змінив замки та не допускає в квартиру, порушує правила співжиття та псує майно позивача, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними. Крім того, відповідач був членом сім`ї колишнього власника житла, іншого житла не має, а тому не може бути виселений зі спірного житлового приміщення.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Усунено ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності на квартиру
АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 не зареєстрований у спірній квартирі, місцем реєстрації, а отже місцем постійного проживання відповідача є приватний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Посилаючись на те, що відповідач не відноситься до кола членів сім`ї власника спірного нерухомого майна, який при цьому заперечує його проживання в спірній квартирі, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У лютому 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не є членом сім`ї наймача, оскільки не врахував, що відповідач є рідним братом позивача та вселився до спірної квартири як член сім`ї попереднього власника житла.
Апеляційним судом не надано належної правової оцінки доказам сплати відповідачем комунальних послуг у спірній квартирі та не враховано відсутність доказів порушення права позивача на володіння спірною квартирою.
Апеляційним судом не звернуто увагу на те, що ОСОБА_1 не проживає в спірній квартирі, добровільно виїхала з неї, оскільки має інше житло. Відповідач власного житла не має та може бути виселений зі спірної квартири лише за наявності підстав, визначених житловим законодавством, зокрема, псування належного позивачу майна чи неможливості спільного з ним проживання. Проте, доказів, які б свідчили про те, що є підстави для позбавлення відповідача житла, позивачем не надано.
Колегію суддів апеляційного суду також не враховано, що за нормами житлового законодавства позивач зобов`язана була попередити відповідача про добровільне звільнення спірного житлового приміщення як новий власник майна.
Проте, матеріали справи не містять доказів того, що позивач направляла на адресу відповідача письмову вимогу про виселення зі спірної квартири.
Відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга представника ОСОБА_2 -
ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвально з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що квартира
АДРЕСА_1 належала матері сторін в справі ОСОБА_5
26 квітня 2013 року ОСОБА_5 склала на ім`я позивача заповіт, за умовами якого заповіла ОСОБА_1 вказану квартиру.
З травня 2015 року брат ОСОБА_1 - відповідач ОСОБА_2 проживає в спірній квартирі разом зі своєю сім`єю, без реєстрації.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першої київської державною нотаріальною конторою 04 жовтня 2016 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Нормативно-правове обґрунтування