Постанова
Іменем України
15 червня 2020 року
м. Київ
справа № 642/340/18
провадження № 61-46457св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 травня 2018 року в складі судді Шрамко Л. Л. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Сащенка І. С., Тичкової О. Ю.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
В обґрунтування позову вказував та не, що він та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі в період з 24 лютого 1990 року до 19 серпня 2014 року.
Звертав увагу на те, що 22 квітня 2005 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 та їх спільний син ОСОБА_5 набули право власності на 77/100 частин житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що зазначене вище нерухоме майно було придбано відповідачем в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти подружжя, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частини від 77/200 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що частина домоволодіння придбана відповідачем за її особисті кошти, що не спростовано позивачем, а тому це майно не можна вважати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суд першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновком щодо відсутності підстав для задоволення позову та виходив з того, що
21 квітня 2005 року ОСОБА_2 відчужила належне їй на праві особистої власності нерухоме майно вартістю 50 240,00 грн, а наступного дня придбала частину спірного житлового будинку вартістю 41 662,00 грн, що свідчить про те, що 77/200 частин житлового будинку АДРЕСА_1 не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя у зв`язку з чим поділу між ними не підлягає.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова
від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області
від 17 вересня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким визнати спірне нерухоме майно об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що порушуючи принцип диспозитивності судового процесу, суд першої інстанції заборонив виклик свідків та не надав можливості позивачу надати пояснення щодо обставин, що стали підставою для реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я відповідача та спільного сина сторін.
Вказує на те, що на порушення судом першої інстанції норм процесуального права він звертав увагу в апеляційній скарзі, проте його доводи були проігноровані апеляційним судом.
Наполягає, що висновки судів про відсутність підстав для поділу між колишнім подружжям спірного нерухомого майна, спростовуються матеріалами справи та обставинами, викладеними ним у позовній заяві та в апеляційній скарзі.
У квітні 2019 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначає про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування оскаржуваних позивачем судових рішень.
Вказує на те, що судами правильно встановлено, що спірна частина житлового будинку придбана відповідачем за її особистій кошти, отримані від продажу належної її на праві власності частини квартири. При цьому, позивач фінансової участі у придбанні частини будинку не приймав, оскільки він не мав постійного місця роботи та стабільного заробітку. Отже, сам лише факт придбання спірного нерухомого майна в період перебування в зареєстрованому шлюбі не свідчить про те, що воно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано судді Карпенко С. О.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова
від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області
від 17 вересня 2018 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 вересня 2018 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що в період з 24 лютого 1990 року до 19 серпня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому мають двох дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі свідоцтва про право власності від 14 травня 1999 року, виданого органом приватизації житлового фонду Харківського науково-дослідного інституту технології машинобудування, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 належало на праві власності
по 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 . Інша 1/2 частини зазначеної вище квартири належала батькам ОСОБА_2 : ОСОБА_8 та ОСОБА_9
08 лютого 2005 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 на 1/8 частини квартири