Постанова
Іменем України
15 червня 2020 року
місто Київ
справа № 205/1883/17
провадження № 61-736св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2018 року у складі судді Нижного А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У березні 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"
(далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") про визнання недійсними пунктів 1. 2, 5. 8 кредитного договору від 11 жовтня 2007 року № 242/ф/З.
Позивач обґрунтовував позов тим, що у пункті 1.2 кредитного договору передбачена комісія за відкриття позичкового рахунку, яка становить 2, 25 % від суми кредиту, зазначеної у пункті 1.1, що становить 495, 00 дол. США, що заборонено статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки це є платіж за дії, які не є послугою. Крім цього, пунктом 5.8 договору сторони погодили, що позовна давність за усіма вимогами, зокрема, за вимогою про стягнення пені, штрафів, становить три роки. Враховуючи, що відповідно до вимог статті 528 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки, позивач вважає, що така умова є дискримінаційною та несправедливою.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, подав заяву про застосування позовної давності.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що положення статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким заборонено встановлення комісії за надання послуг, не передбачених законом, набрали чинності вже після укладення кредитного договору. Водночас відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), чинних на момент укладення кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Позичковий рахунок № НОМЕР_1, відкриття якого передбачено кредитним договором, не є банківським рахунком у розумінні статті 1066 ЦК України, а є рахунком бухгалтерського обліку, призначеним для виконання банком свого обов`язку щодо ведення належного бухгалтерського обліку заборгованості за виданими кредитами. Отже, пункт 1.2 кредитного договору є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки всупереч принципу добросовісності та пункту 3.6 Правил передбачає сплату споживачем комісії на користь банку за відкриття позичкового рахунку, тобто не за надану споживачу послугу, а у зв`язку з виконанням банком свого обов`язку щодо ведення належного бухгалтерського обліку, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін за кредитним договором на шкоду споживача.
Судами встановлено, що позивачем пропущено позовну давність при зверненні до суду, оскільки про зміст пункту 1.2 до кредитного договору позивач дізнався під час укладення договору 11 жовтня 2007 року, а з позовом звернувся лише 29 березня 2017 року. Крім того, згідно з пунктом 5.8 кредитного договору строк позовної давності за цим договором встановлено сторонами у три роки, в тому числі вимоги з повернення процентів за користування кредитом та суми заборгованості за кредитом з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків, понесених банком під час виконання умов цього договору. Оскільки позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін і сторони дійшли згоди про збільшення позовної давності за вимогами про стягнення пені та штрафів під час укладення спірного договору, вимоги позову у цій частині є необґрунтованими.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що кредитний договір дійсний до 10 жовтня 2027 року, отже заявник звернувся до суду у межах позовної давності, що свідчить про неправильність висновків судів у цій частині. Крім цього, пунктом 5.8 договору сторони погодили, що позовна давність за усіма вимогами, зокрема за вимогою про стягнення пені, штрафів, становить три роки. Враховуючи, що відповідно до вимог статті 528 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки, позивач вважає, що така умова є дискримінаційною та несправедливою.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві банк просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ АБ "Укргазбанк" укладено кредитний договір № 242/ф/З, відповідно до якого відповідач надав позивачу кредитні кошти у сумі 22 000, 00 дол. США для придбання домоволодіння.
Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору комісія за відкриття позичкового рахунку становить 2, 25 % від суми кредиту, зазначеної у пункті 1.1, що становить 495, 00 дол. США. Оплата здійснюється у національній валюті України за курсом НБУ на день фактичної сплати або на дату укладання кредитного договору.
Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору банк зобов`язується відкрити позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 та видати позичальнику кредит у сумі, зазначеній у пункті 1.1, з позичкового рахунку шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2, відкритий у банку.
Єдиним призначенням позичкового рахунку № НОМЕР_1, відкритого позивачу на підставі пункту 3.1. кредитного договору, є бухгалтерський облік банком заборгованості позичальника за наданим кредитом.
Позичковий рахунок № НОМЕР_1, відкриття якого передбачено кредитним договором, не є банківським рахунком у розумінні статті 1066 ЦК України, а є рахунком бухгалтерського обліку, призначеним для виконання банком свого обов`язку щодо ведення належного бухгалтерського обліку заборгованості за виданими кредитами.
Згідно із пунктом 5.8 кредитного договору позовна давність за цим договором встановлюється сторонами у три роки, в тому числі вимоги по поверненню: процентів за користування кредитом та суму заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків, понесених банком під час виконання умов цього договору.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язаннямає виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться..
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК країни. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.