Постанова
Іменем України
10 червня 2020 року
місто Київ
справа № 214/405/16-ц
провадження № 61-2044св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 червня 2016 року у складі судді Прасолова В. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 рокуу складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) звернулося до суду з позовом про стягнення боргу за кредитним договором.
В обґрунтування позову банк посилався на те, що між сторонами 07 лютого 2006 року укладено кредитний договір № 061-МК, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 85 000, 00 грн на термін до 07 лютого 2011 року, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановлені кредитним договором. Відповідно до договору погашення заборгованості здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також із інших витрат згідно з кредитним договором. У разі порушення зобов`язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі за місяць, нараховані від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, однак відповідач неналежним чином виконувала умови договору, внаслідок чого у неї виникла істотна за розміром заборгованість.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відзив на позов не надходив.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 червня 2016 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 07 лютого 2006 року № 061-МК у сумі 340 516, 17 грн, розподілено судові витрати.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши кредит, у той час як відповідач зобов`язання за кредитним договором не виконувала належним чином, у зв`язку із чим утворилася заборгованість в розмірі 340 516, 17 грн, яка підлягає стягненню у повному обсязі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені змінено шляхом зменшення розміру стягнутої судом пені з 147 981, 10 грн до 91 400, 25 грн.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що умови кредитного договору встановлюють нарахування неустойки протягом трьох років, тоді як позивач нарахував пеню за п`ять років, що не врахував суд першої інстанції, тому апеляційний суд вважав можливим за встановлених фактичних обставин зменшити розмір пені за укладеним між сторонами кредитним договором зі 147 981, 10 грн до 91 400, 25 грн, тобто за 3 роки (з 28 грудня 2012 року до 07 грудня 2015 року), задовольнивши таким чином апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 частково.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовим рішенням, у січні 2019 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами не враховано, що сума штрафних санкцій, нарахованих позивачем, у декілька разів більша ніж сума заборгованості за кредитом та дійшли помилкових висновків про можливість стягнення відповідної суми грошових коштів. Також судами не враховано, що пеня і штрафи є одним видом відповідальності, внаслідок чого суди дійшли помилкових висновків про задоволення позову. Позивачем пропущена позовна давність, отже у задоволенні позову необхідно було відмовити.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги з підстав її необґрунтованості.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, ухвалою від 03 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між сторонами 07 лютого 2006 року укладений кредитний договір № 061-МК, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 85 000, 00 грн на термін до 07 лютого 2011 року, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановлені кредитним договором.
Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця, в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також із інших витрат згідно з кредитним договором.
У разі порушення зобов`язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі за місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими платежами відповідно до умов договору. Таким чином, всупереч умовам кредитного договору, відповідач зобов`язання за кредитним договором не виконала.
У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у відповідача станом на 12 січня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 340 516, 17 грн, яка складається з: 69 697, 93 грн - заборгованість за сумою кредиту; 122 837, 44 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 147 981, 10 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
В оцінці доводів касаційної скарги щодо неотримання кредитних коштів у певній валюті кредитування позичальником, а також відсутності доказів списання кредитних коштів та отримання кредиту фактично у меншому розмірі, підписання позовної заяви неповноважним представником та подання розрахунку заборгованості за кредитним договором невідомою особою Верховний Суд врахував, що такі доводи не були підтверджені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом застосовуються правила статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року).
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 179 ЦПК України 2004 року).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004 року).