Постанова
Іменем України
15 червня 2020 року
місто Київ
справа № 264/6635/18
провадження № 61-3598св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3,
заінтересовані особи: ОСОБА_4, Служба у справах дітей Кальміуської районної держаної адміністрації Маріупольської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 листопада 2018 року у складі судді Пустовойт Т. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 08 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Мальцевої Є. Є., Биліни Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, просила визначити протягом шести місяців заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_4, шляхом: усунення перешкод у користуванні майном та документами ОСОБА_1 та дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, шляхом повернення належного їм майна та документів: йогуртниці, кухонного комбайна, закордонних паспортів на ім`я ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, свідоцтва про народження на ім`я ОСОБА_3, дитячих речей, взуття, іграшок, а також речей, взуття та косметики ОСОБА_1, небулайзера, дитячого манежу, дитячого стільця для годування; заборони ОСОБА_4 наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та малолітніх дітей за адресою: АДРЕСА_1 ; заборони листування та спілкування засобами телефонного зв`язку з ОСОБА_1 та малолітніми дітьми, спілкування іншими засобами зв`язку особисто і через третіх осіб.
Заявник обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що з червня 2015 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, мають двох спільних малолітніх дітей. У зв`язку неприязними стосунками та проявом з боку ОСОБА_4 психічного та фізичного насильства в сім`ї подружжя припинило проживати разом.
Після звернення до Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області із позовами про стягнення аліментів на утримання дітей, дружини та розірвання шлюбу ОСОБА_4 посилив фізичне та психічне насильство, скоїв стосовно заявника та дітей кримінальні злочини.
Заявник посилається на ряд обставин, у результаті яких змушена була звернутися до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінальних правопорушень.
Зазначає, що ОСОБА_4 злісно ухиляється від сплати аліментів на утримання двох малолітніх дітей, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої на 01 жовтня 2018 року становить 33 670, 00 грн, що, на переконання заявника, свідчить про вчинення економічного насильства.
З метою здійснення психологічного насилля ОСОБА_4 звертається до комунальних служб із завідомо неправдивими заявами про порушення заявником та членами її родини правил обліку газу та електроенергії.
Також ОСОБА_4 з метою здійснення по відношенню до заявника психічного насильства, зловживаючи своїми процесуальними правами, звертається у суди м. Маріуполя з позовами, які завідомо для ОСОБА_4 не мають судової перспективи.
Також ОСОБА_4 утримує у себе належні заявнику речі та документи, що обмежує її права.
За наведених обставин заявник вважає, що ОСОБА_4 здійснює відносно неї та дітей психологічне, економічне та фізичне насильство.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 листопада 2018 року в задоволенні заяви відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовується тим, що наданими заявником доказами доведено, що між подружжям наявний конфлікт та відсутнє бажання віднайти компромісне вирішення існуючого спору в інтересах їх малолітніх дітей.
Суд першої інстанції зробив висновок, що заявником не надано докази щодо вчинення ОСОБА_4 фізичного, психологічного, економічного насильства стосовно неї чи їх спільних малолітніх дітей.
Суд першої інстанції встановив, що періодично син ОСОБА_6 знаходиться з ОСОБА_4, він займається його вихованням, цікавиться здоров`ям дочки. Названа особа надала суду позитивні характеристики з свого місця проживання та роботи, письмовими доказами доведено, що із заробітної плати ОСОБА_4 здійснюється відрахування із виплати аліментів на утримання дітей.
Зазначене свідчить про відсутність ризиків щодо вчинення ОСОБА_4 насильства стосовно заявника та дітей, що є підставою для відмови у задоволенні заяви.
Постановою Донецького апеляційного суду від 08 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що під час розгляду справи не встановлено випадків вчинення ОСОБА_4 домашнього насильства відносно заявника та двох малолітніх дітей, ризиків вчинення насильства у майбутньому. Із правовідносин, що склалися між сторонами, встановлено наявність між батьками спору про визначення місця проживання дітей та порядку участі у їх вихованні.
Апеляційний суд зробив висновок, що заявником не доведено, що рішення про задоволення поданої нею заяви якнайкраще відповідатиме інтересам малолітніх дітей. Суд визнав, що достатньою підставою для задоволення такої заяви могло бути існування обґрунтованого побоювання вчинення такого насильства зі сторони заінтересованої особи у майбутньому, що у цьому провадженні не доведено.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази у справі, необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, клопотання про встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справу розглянуто за відсутність представника заявника та за участю представника ОСОБА_4, який не мав повноважень на представництво у суді.
На переконання заявника, суд апеляційної інстанції, всупереч статті 382 ЦПК України, належним чином не навів мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в апеляційній скарзі.
Судами першої та апеляційної інстанцій, на переконання заявника, неправильно застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, зокрема пункт 3 частини першої статті 1, частину другу статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У червні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_4 просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані рішення залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у травні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Судами встановлено, що з червня 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі.
У період шлюбу ОСОБА_1 народила ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
На момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 з дітьми мешкала окремо від чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 .
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України
"Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України
"Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Крім Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила СК України.