Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 643/14392/16-ц
провадження № 61-42725св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2018 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
Улистопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності.
Вимоги мотивувала тим, що 15 грудня 2004 року її батько - ОСОБА_4 за нотаріально посвідченим договором подарував їй квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за нею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 7311445.
У листопаді 2016 року вона дізналася, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її брат - ОСОБА_3 подарував сину - ОСОБА_2 Ѕ частину спірної квартири,
у зв`язку з чим у нього виникло право власності на частку цієї квартири.
Підставою для набуття права власності ОСОБА_3 на частку в зазначеній квартирі в договорі дарування було зазначено заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2016 року у справі № 643/19799/15-ц за позовом ОСОБА_3 до Харківської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02 червня 2016 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру.
Однак відповідач встиг скористатися незаконним заочним судовим рішенням, звернувся із ним до нотаріуса, який зареєстрував право власності ОСОБА_3 на квартиру, а 09 червня 2016 року відповідач подарував Ѕ частину квартири своєму сину - ОСОБА_2, за яким зареєстровано право власності, яке є її власністю.
У зв`язку з цим просила:
- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., зареєстрований в реєстрі за № 636;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2, здійснену на підставі договору дарування 09 липня 2016 року на цю квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2018 року
у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 неправильно обрано спосіб захисту порушеного права власника шляхом застосування положень статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тоді як належним способом захисту мав бути віндикаційний позов про витребування майна із чужого незаконного володіння із застосуванням положень статті 387 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2018 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування частини в праві власності на квартиру АДРЕСА_1, укладеного 09 червня 2016 року між ОСОБА_3 (дарувальник) і ОСОБА_2 (обдарований), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., зареєстрований в реєстрі за № 636, скасовано здійснену на підставі цього договору державну реєстрацію права на частку в праві власності ОСОБА_2 на вказану квартиру. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_1 не зверталася з вимогою про витребування майна і не має підстав для такого звернення, оскільки позивач не оспорює, що відповідачі у передбаченому законом порядку зареєстровані
у спірній квартирі у якості наймачів і фактично в ній весь час проживають. Наявність нескасованих договору дарування частки в праві власності на квартиру від 09 червня 2016 року, укладеного відповідачами, та запис
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушують право власності позивача.
Аргументи учасників справи
У серпні 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правові позиції щодо положень статей 215, 216 ЦК України, за якими вказані норми права застосовуються лише у разі наявності сторонами укладеного договору,
а для даного виду спору застосовується спосіб витребування майна шляхом віндикації, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного власником договору. Зазначено, що судом першої інстанції ухвалено законне судове рішення.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги.
ОСОБА_2 подано відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якому він заперечує проти доводів, викладених у ньому.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 15 грудня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладеного договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Голик С. В., згідно з яким позивач набула право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Заочним рішення Московського районного суду м. Харкова у справі
№ 643/19799/15-ц від 25 лютого 2016 року задоволено позов ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за ним права власності на Ѕ частину квартири
АДРЕСА_2 червня 2016 року за договором дарування ОСОБА_3 подарував
ОСОБА_2 Ѕ частину зазначеної квартири.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02 червня 2016 року скасовано заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від
25 лютого 2016 року і відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за ним права власності на Ѕ частину зазначеної квартири.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним