Постанова
Іменем України
10 червня 2020 року
м. Київ
справа № 556/712/17
провадження № 61-14341св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 жовтня 2017 року у складі судді Поровського В. А. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С., у справі за позовом Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про знесення самовільно збудованого об`єкта.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про знесення самовільно збудованого об`єкта.
Позивач вказував в позові, що в результаті проведеної перевірки встановлено факт проведення ОСОБА_1 будівництва господарських будівель без повідомлення позивача про початок їх будівництва. Згідно пункту 14 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, суб`єкт містобудування зобов`язаний виконувати вимоги інспекції щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. Відповідача було зобов`язано привести у відповідність об`єкти будівництва на земельній ділянці № НОМЕР_1 кооперативу "Ветеран" на території Старорафалівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області та набути право на продовження будівництва. Відповідач у встановлений строк добровільно не виконав вимоги, встановлені приписом.
Крім того, самочинне будівництво порушує права ОСОБА_2, оскільки гараж побудований на відстані 0,8 м, а сарай - на відстані 0,48 м від межі земельної ділянки ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 жовтня 2017 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 23 січня 2018 року, позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 знести самочинно збудовані сарай та гараж на земельній ділянці № НОМЕР_1 кооперативу "Ветеран" на території Старорафалівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області та покладено на відповідача витрати з проведення робіт зі знесення. Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що порушення законодавства відповідачем знайшло своє підтвердження належними доказами. Суд також врахував, що дії відповідача по будівництву порушують права ОСОБА_2, земельна ділянка якого межує із ділянкою, на якій ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а провадження у справі закрити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Володимирецького районного суду Рівненської області.
28 травня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Висоцької В. С., Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 червня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сімоненко В. М., Фаловська І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що відповідно до частини першої статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" припис про усунення порушень може внести посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю, однак лише у разі виявлення порушень самочинного будівництва, перебудова якого з метою усунення відхилення від проекту або порушень законних прав та інтересів інших осіб, чи істотного порушення будівельних норм є неможливою. Додає, що в даному випадку сумнівний і формалізований припис внесено без належних правових підстав та із зловживанням повноваженнями, адже навіть не встановлено, що саме неможливо перебудувати чи усунути порушення та чи є у цьому необхідність. Стверджує, що наявні в матеріалах приписи не є належними та недопустимими доказами. Вказує, що суди надмірно формалізовано підійшли до вирішення позову.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У травні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що на земельній ділянці № НОМЕР_1 кооперативу "Ветеран", що знаходиться на території Старорафалівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, якою користується ОСОБА_1, ним проводиться будівництво гаража та сараю без належного дозволу.
Постановою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області № 2-ф від 09 січня 2014 року за порушення вимог статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" відповідач притягувався до адміністративної відповідальності.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.