Постанова
Іменем України
10 червня 2020 року
м. Київ
справа № 161/10620/17
провадження № 61-38101св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Волинської області від 08 травня 2018 року в складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Грушицького А. І., Данилюк В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Позов мотивований тим, що 05 грудня 2005 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 . За умовами вказаного договору сторони домовилися про розстрочення платежу вартості будинку, однак 06 грудня 2005 року продавець отримав повну оплату за договором.
Позивач зазначає, що під час купівлі-продажу будинку не було належним чином оформлено перехід права власності на земельну ділянку площею 0,12 га, на якій розташований придбаний нею будинок. Право власності на дану земельну ділянку належить відповідачу на підставі державного акту, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Позивач вважає, що разом з переходом права власності на будинок до неї перейшло право власності на спірну земельну ділянку.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,12 га, що розташована на АДРЕСА_1 з цільовим призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640,00 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Враховуючи, що відповідач ухиляється від оформлення у встановленому законом порядку цивільно-правових угод щодо передачі права власності на спірну земельну ділянку позивачу, ОСОБА_1, набувши право власності на жилий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 2005 року, набула також право власності на земельну ділянку площею 0,12 га, розташованої на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка раніше належала на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 29 грудня 2004 року серії ВЛ №1024805. Розмір спірної земельної ділянки відповідає пункту "г" частини першої статті 121 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин між сторонами).
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задоволено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року в даній справі скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом не визначено, який розмір земельної ділянки, на якій розташований придбаний жилий будинок, а також не встановлено, який розмір земельної ділянки є необхідним для обслуговування жилого будинку.
При вирішенні вимог про визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування жилого будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд має з`ясувати, зокрема, чому це питання не було врегульоване в договорі, можливість укладення між відчужувачем і набувачем додатку до цього договору щодо права набувача на земельну ділянку та чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, будівлі або споруди, який існував до їх відчуження.
Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування жилого будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил.
Позивач ОСОБА_1 не заявляла відповідного клопотання про призначення судової експертизи для визначення розміру земельної ділянки і така експертиза судом проведена не була, тому позивач не довела, що до неї, як до особи, яка набувала право власності на жилий будинок, переходить право власності на земельну ділянку в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника, а тому висновки суду про те, що до позивача переходить право власності на земельну ділянку площею 0,12 га в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника, зроблені з порушенням норм матеріального права.
Суд першої інстанції, не врахував того, що придбаний жилий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому прийняв рішення про права другого співвласника жилого будинку ОСОБА_3, який не був залучений до участі у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 червня 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Волинської області від 08 травня 2018 року, в якій просила скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2018 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 .
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував той факт, що земельна ділянка є неподільною річчю, а частина перша статті 120 ЗК України передбачає цілісність земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що відчужується.
Апеляційний суд не був позбавлений права призначити експертизу для встановлення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування жилого будинку.
Реєстрація і формування земельної ділянки відбулися в 2017 році, тому під час укладення договору вона не могла бути об`єктом купівлі-продажу.
Відповідач пропустив строк на апеляційне оскарження, оскільки був у судовому засіданні, в якому постановлене рішення, а апеляційну скаргу подав 22 березня 2018 року, в якій зазначив, що отримав текст судового рішення 23 лютого 2018 року.
Позиції інших учасників
14 серпня 2018 рокувідповідач надіслав відзив на касаційну скаргу позивача на постанову Апеляційного суду Волинської області від 08 травня 2018 року, в якій просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
Відзив мотивований тим, що відповідач не пропустив строк на апеляційне оскарження, оскільки 14 лютого 2018 року проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, а 16 березня 2018 року в межах 30-денного строку на апеляційне оскарження апеляційна скарга відправлена засобами поштового зв`язку до суду. Твердження позивача про те, що апеляційна скарга подана відповідачем 22 березня 2018 року, не відповідає дійсності.
Будинок був побудований відповідачем самостійно, без допомоги сина та невістки.
Позивач під приводом необхідності забезпечення кредиту для ведення бізнесу умовила відповідача зареєструвати її у будинку та переоформити будинок на неї. Позивач запевнила, що з часом переоформить будинок знову на відповідача.
Питання переоформлення земельної ділянки не обговорювалося взагалі, оскільки саме переоформлення будинку за домовленістю з позивачем мало бути лише на певний час.
У подальшому відповідач захворів на онкологічне захворювання та до сьогодні проходить лікування, має невелику пенсію. Син відповідача, маючи довірливе ставлення до позивача, не вірить у те, що вона може відібрати будинок у відповідача.
У 2015 році невістка намагалися в судовому порядку поділити будинок, проте залишила позов без розгляду. Як розуміє відповідач, позивач очікував закінчення позовної давності.
Відповідач за допомогою сина оспорив договір купівлі-продажу в суді, суд відкрив провадження у справі.
Крім того, будинок перебуває в іпотеці банку.
Син з позивачем не віддали повністю кредит, з огляду на що відповідач розраховував почекати півроку до повного повернення кредиту та не ставив раніше питання щодо повернення йому будинку.
Позивач не брала участі в судових засіданнях у судах першої і апеляційної інстанції і не заявляла клопотання про призначення експертизи. Її твердження про те, що суд мав сам призначити експертизу, суперечить нормам процесуального права. Призначення апеляційним судом з власної ініціативи експертизи призвело б до грубого порушення норм процесуального права.
Відповідач не здійснював дій щодо реєстрації земельної ділянки 26 червня 2017 року, не подавав відповідної заяви 16 червня 2017 року, оскільки не мав такого наміру та у таких діях не було потреби. Крім того, відповідач перебував за кордоном у період з 04 по 26 червня 2017 року, що підтверджують відмітки в його паспорті. Довіреності на такі дії він також не видавав. Відповідач звернувся до правоохоронних органів для з`ясування обставин вчинення зазначених дій від його імені невідомими особами.
Твердження позивача про те, що земельна ділянка станом на час укладення договору купівлі-продажу не була сформована, не відповідають дійсності, оскільки права відповідача на цю земельну ділянку були належним чином зареєстровані, земельна ділянка мала кадастровий номер, а відповідач - відповідний державний акт.