Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 291/188/17
провадження № 61-7015св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Світанок",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2018 року у складі судді Грека М. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" (далі - ПСП "Агрофірма "Світанок", Підприємство) про визнання недійсним договору оренди землі, посилаючись на те, що вона є власником двох земельних ділянок загальною площею 4,2667 га (кадастрові номери 1825284200:01:000:0123, 1825284200:03:000:0149) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Крилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області. 12 червня 2015 року від її імені з ПСП "Агрофірма "Світанок" був укладений договір оренди вказаних земельних ділянок. Зазначений договір вона не підписувала і не уповноважувала інших осіб на вчинення таких дій, що свідчить про відсутність її волевиявлення на укладення цього правочину. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі, укладений 12 червня 2015 року між нею та ПСП "Агрофірма "Світанок".
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 12 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ПСП "Агрофірма "Світанок" щодо земельних ділянок загальною площею 4,2667 га, кадастрові номери 1825284200:01:000:0123, 1825284200:03:000:0149, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексні номери 31406005, 31401515. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що згідно з висновком судової почеркознавчої експертизиоспорюваний договір оренди земельних ділянок був підписаний ОСОБА_2 . Однак позивач не доручала своєму синові підписувати текст вказаного договорув порядку, передбаченому частиною четвертою статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а відтак цей правочин укладений за відсутності її волевиявлення, що відповідно до частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ПСП "Агрофірма "Світанок" залишено без задоволення, а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про те, що експерту не було надано всіх примірників оспорюваного договору оренди землі є безпідставними, оскільки на експертне дослідження надався оригінал цього договору, який скріплений печаткою ПСП "Агрофірма "Світанок" та підписом директора. Не погоджуючись з експертизою, відповідач не надав інших доказів, які б спростували висновки експерта щодо обставин, які мають суттєве значення для справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У квітні 2019 року ПСП "Агрофірма "Світанок" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 березня 2019 рокуі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що у висновку експертизи не було надано відповіді на всі поставлені місцевим судом питання. Зокрема, експерт дослідив не підпис у графі "орендодавець", як про це запитував суд, а інший підпис, виконаний ліворуч від цієї графи. Крім того, експерт досліджував лише один примірник договору оренди землі, який знаходився в орендодавця. Оскільки у сторони відповідача виникли обґрунтовані сумніви щодо повноти та правильності висновку експерта, то ПСП "Агрофірма "Світанок" заявило клопотання про призначення ще однієї почеркознавчої експертизи, яке місцевий суд безпідставно залишив без задоволення. Під час апеляційного перегляду справи Підприємство також просило суд призначити повторну експертизу. Однак Житомирський апеляційний суд своєю ухвалою від 06 березня 2019 року відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, посилаючись на те, що через похилий вік ОСОБА_1 не має змоги з`явитися до апеляційного суду для відібрання необхідних зразків її підпису, а сторони у справі не надали таких зразків. Однак той факт, що позивач не з`явилася в судове засідання для відібрання зразків її підпису не може слугувати беззаперечною підставою для відмови у проведенні експертизи. Зазначене вказує на те, що суд апеляційної інстанції не тільки не використав свої повноваження для виправлення допущених місцевим судом недоліків розгляду справи, але й, не навівши достатніх обґрунтувань, сам припустився порушень норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних та несправедливих судових рішень. Відмовивши в задоволенні клопотання про призначення експертизи, суди порушили принцип змагальності сторін, оскільки фактично позбавили відповідача можливості надати докази в обґрунтування своїх заперечень.
У травні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ружинського районного суду Житомирської області.
14 травня 2019 року справа № 291/188/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок загальною площею 4,2667 га (кадастрові номери 1825284200:01:000:0123, 1825284200:03:000:0149) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Крилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області.
За договором оренди землі від 12 червня 2015 року ОСОБА_1 передала, а ПСП "Агрофірма "Світанок" прийняло у платне користування вищевказані земельні ділянки строком на 10 років.
10 вересня 2016 року проведено державну реєстрацію права оренди на спірні об`єкти нерухомості за відповідачем, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила, що вона не підписувала оспорюваний договір оренди землі та не уповноважувала інших осіб на вчинення таких дій, що свідчить про відсутність її волевиявлення на укладення цього правочину.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-XIV).
Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 14, частиною першою статті 16 Закону № 161-XIV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.