Постанова
Іменем України
28 травня 2020 року
м. Київ
справа № 937/7655/19
провадження № 61-2569св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Верховний Суд,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 грудня 2019 року в складі судді Урупи І. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2020 року в складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховного Суду та просив визнати за ним право на судовий захист права на касаційне оскарження судових рішень з адміністративної справи № 640/20096/18 Верховним Судом та відшкодувати йому за рахунок держави моральну шкоду в розмірі 5 000 000 грн.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що в провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва знаходилась адміністративна справа № 640/20096/18 за його позовом до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року, в задоволенні його позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, він оскаржив їх до касаційного суду, проте ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відмовлено в відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою.
Вважає, що такими діями Верховний Суд позбавив його конституційного права на судовий захист, чим заподіяв йому моральну шкоду, яка виразилась у душевних і психічних стражданнях, загостренні його хвороб, розмір якої оцінений ним у 5 000 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2020 року, в відкритті провадження у справі відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про відмову в відкритті провадження у справі є безпідставними, а оскаржувані судові рішення незаконними та необґрунтованими, оскільки за предметною і суб`єктною юрисдикцією, визначеною статтею 19 ЦПК України, його позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
03 березня 2020 року справа № 937/7655/19 надійшла до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.