Постанова
Іменем України
01 червня 2020 року
м. Київ
справа № 520/14902/17
провадження № 61-21727св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, Департамент міського господарства Одеської міської ради,
третя особа - Комунальне підприємство "Міське агентство з приватизації житла" Одеської міської ради,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 жовтня 2018 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Комлевої О. С., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, до ОСОБА_5, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Міське агентство з приватизації житла" Одеської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, посилаючись на те, що станом на квітень 2009 року вони були зареєстровані та постійно проживали у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 . В жовтні 2017 року їм стало відомо, що на підставі розпорядження органу приватизації - Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради (далі - Управління ЖКГ Одеської міської ради) від 14 квітня 2009 року № 213300 ОСОБА_5 було передано у приватну власність 223/1000 часток спірної квартири, що складає 15,38 кв. м. Умовою для здійснення приватизації житла є обов`язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в жилому приміщенні, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло. Однак відповідач не отримувала їх згоди на здійснення приватизації. Крім того, приватизована ОСОБА_5 площа (15,38 кв. м) є більшою за жилу площу кімнати (9,54 кв. м), яка була надана їй в одноосібне користування за договором найму, і частково включає в себе загальну площу, виділену у спільне користування. Вважають, що оскільки загальна площа квартири складає 66,20 кв. м, то частка кожного з користувачів має становити 13,24 кв. м (66,20 кв. м/5 осіб) або 200/1000. Враховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 14 квітня 2009 року, видане Управлінням ЖКГ Одеської міської ради, яке посвідчує, що 223/1000 частин квартири АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 04 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що згідно з договором найму ОСОБА_5 є самостійним наймачем окремої кімнати в комунальній квартирі, а тому згода позивачів як наймачів інших двох кімнат на її приватизацію не вимагається. Загальна площа частини квартири, що була передана відповідачу у власність, визначена пропорційно площі займаних наймачами жилих кімнат, тобто з дотриманням встановленого порядку. Отже, вказаною приватизацією не були порушені житлові права позивачів.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 жовтня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У грудні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними і такими, що суперечать судовій практиці, зокрема висновку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеному в ухвалі від 22 березня 2017 року у справі № 752/12075/15-ц, а також правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-125цс12. Умовою для здійснення приватизації житла є обов`язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в жилому приміщенні, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло. Якщо хтось із членів сім`ї, який має право користування жилим приміщенням, не дає письмової згоди на приватизацію житла, яке підлягає передачі у спільну сумісну власність, таке жиле приміщення не може бути приватизоване. Ніхто із зареєстрованих та проживаючих у спірній квартирі членів сім`ї не давав згоди ОСОБА_5 на приватизацію. Оскільки загальна площа квартири складає 66,20 кв. м, то частка кожного з користувачів має становити 13,24 кв. м (66,20 кв. м/5 осіб) або 200/1000. Однак приватизована відповідачем площа квартири (15,38 кв. м) є значно більшою за жилу площу кімнати (9,54 кв. м), яка була надана їй в одноосібне користування за договором найму, і частково включає в себе загальну площу, виділену у спільне користування. Зазначені порушення законодавства щодо порядку та умов приватизації державного житлового фонду є підставою для визнання недійсним виданого на ім`я ОСОБА_5 свідоцтва про право власності.
У січні 2020 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.
26 грудня 2019 року справа № 520/14902/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 травня 2020 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів міста Одеси від 21 червня 1985 року № 226 ОСОБА_5 було видано ордер серії ЖР № 209 на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1 на сім`ю у складі п`яти осіб.
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2008 року у справі № 2-5205/2008 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1, який діяв у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, Київської районної адміністрації міста Одеси задоволено. Змінено договір найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 . Залишено в користуванні ОСОБА_5 кімнату площею 9,54 кв. м та зобов`язано Київську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти з ОСОБА_5 окремий договір найму на вказане жиле приміщення. У користування ОСОБА_1, діючого в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_4, ОСОБА_3, надано кімнати площею 17,3 кв. м та 12,7 кв. м. У загальному користуванні залишено кухню, коридор, ванну кімнату і туалет.
На підставі зазначеного рішення головою Київської районної адміністрації Одеської міської ради було винесено розпорядження від 23 лютого 2009 року № 118, яким: визнано ОСОБА_5 наймачем жилої площі, що складається з однієї кімнати площею 9,54 кв. м у комунальній квартирі АДРЕСА_1 ; зобов`язано директора Комунального підприємства "ЖКС Чорноморський" відкрити на ім`я ОСОБА_5 особовий рахунок на вказану жилу кімнату на сім`ю у складі однієї особи.
24 березня 2009 року ОСОБА_5 звернулася до Комунального підприємства "Міське агентство з приватизації житла" (далі - КП "Міське агентство з приватизації житла") із заявою, в якій просила передати їй у приватну власність приміщення комунальної квартири, яке вона займає на умовах найму.
Після проведення розрахунків загальної площі, що належить наймачеві у квартирі, Управління ЖКГ Одеської міської ради як орган приватизації видало розпорядження від 14 квітня 2009 року № 213300 про передачу у приватну власність ОСОБА_5, яка мешкає в одній кімнаті квартири спільного заселення АДРЕСА_1 , площу квартири, що приватизується, в розмірі 15,38 кв. м, що становить 232/1000 часток у спірному житлі.
14 квітня 2009 року Управління ЖКГ Одеської міської ради видало ОСОБА_5 свідоцтво про право власності, яке посвідчує, що 223/1000 частин квартири АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .
Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію, виданою 27 листопада 2017 року Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Вільямса 48/1/2/3", у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають п`ять осіб. Кімнати площею 17,3 кв. м та 12,7 кв. м. займають наймач ОСОБА_1 у складі сім`ї з чотирьох осіб: він, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, а кімнату площею 9,54 кв. м. - їх сусідка ОСОБА_5 .
На виконання вимог ухвали Київського районного суду міста Одеси від 23 травня 2018 року КП "Міське агентство з приватизації житла" надало належним чином завірену архівну справу, яка стосується приватизації ОСОБА_5 частки у спірній комунальній квартирі, в якій згідно з проведеним органом приватизації розрахунком загальна площа, що була передана відповідачу у власність, визначена пропорційно площі займаних наймачами жилих кімнат, тобто з дотриманням встановленого порядку.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено право на повагу до житла.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 4 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) жилі будинки і жилі приміщення в будівлях, що належать державі, є державним житловим фондом.
Частиною першою статті 5 ЖК Української РСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина третя статті 9 ЖК Української РСР).
Згідно зі статтею 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї порівняно з умовами, передбаченими законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства Української РСР, є недійсними.
Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Статтею 1 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XІІ "Про приватизацію державного житлового фонду" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2482-XІІ), який визначає правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання, передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб (з урахуванням положення частини другої статті 2 цього Закону), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у гуртожитках, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону № 2482-XІІ).
Згідно з частинами першою, п`ятою статті 5 Закону № 2482-XІІ якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону № 2482-XІІ приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку).