Постанова
Іменем України
28 травня 2020 року
м. Київ
справа № 310/8530/17
провадження № 61-45246св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року у складі судді Прінь І. П. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_3, якій на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . У визначений законом строк вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але на підставі укладеного 03 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу вказаною квартирою незаконно заволоділа відповідач. ОСОБА_3 не мала інших родичів, крім неї та її доньки ОСОБА_4, за життя отримувала незначну пенсію, якої не вистачало на харчування, придбання ліків та одягу, тому вона їй завжди допомагала, забирала її до себе на проживання до міста Мурманська, возила її на різноманітні медичні обстеження як в Росії, так і в Україні. Крім того, ОСОБА_3 мала поганий слух та зір, а з 2015 року мала тимчасові розлади психічного здоров`я, у неї були галюцинації, нав`язливі ідеї, тому за своїм віком та станом здоров`я вона не усвідомлювала значення та наслідки укладеного договору купівлі-продажу, а вважала, що уклала договір довічного утримання. Квартира АДРЕСА_1 була єдиним житлом ОСОБА_3 та після укладення договору купівлі-продажу її тітка залишилася в ній проживати, сплачувала комунальні платежі. Оспорюваний договір був безгрошовим, оскільки ОСОБА_2 ніяких грошових коштів за спірну квартиру ОСОБА_3 не сплачувала. Зазначена в договорі вартість квартири 40 000 грн не відповідає ринковій вартості аналогічної квартири. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Степаненко Т. А. та зареєстрований в реєстрі за № 2827.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року визнано недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , укладений 03 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Степаненко Т. А. та зареєстрований в реєстрі за № 2827. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що після укладення договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_3 ніяких реальних дій для виконання цього договору не вчинила, квартиру покупцеві не передала, а продовжувала проживати в ній, сплачувала комунальні послуги, речей з квартири не вивозила, в інше місце проживання не переїжджала, з реєстрації за місцем проживання не знялася, тобто правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. З урахуванням цих обставин суд виходив з доведеності того факту, що вчиняючи правочин купівлі-продажу,ОСОБА_3 помилялася і вважала, що укладає з ОСОБА_2 договір довічного утримання. Крім того, похилий вік ОСОБА_3 (86 років), вади зору і слуху, наявність тимчасового розладу психічного здоров`я додатково підтверджують відсутність наміру ОСОБА_3 на продаж її єдиного житла.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У вересні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не дали належної правової оцінки її доводам про те, що укладаючи оспорюваний договір, сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов та уклали саме договір купівлі-продажу квартири, посвідчений нотаріусом, який спочатку зачитав текст договору вголос, роз`яснив його зміст, а потім дав прочитати його кожній із сторін. ОСОБА_3 передала їй ключі від квартири, що свідчить про фактичну передачу цієї квартири покупцю, а те, що ОСОБА_3 залишилася мешкати у спірній квартирі, пояснюється сваркою з племінницею ОСОБА_1, яка залишила тітку похилого віку, котрій не було де жити, одну. Суди не сприяли повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи і не звернули уваги на те, що з часу укладання оспорюваного договору по день смерті ОСОБА_3 не заперечувала його законність, з вимогами про визнання його недійсним не зверталася. Виходячи з показань свідків, ОСОБА_3 одноособово зверталася безпосередньо до нотаріуса з метою укладення заповітів, тобто вона фізично була спроможна прочитати, підписати документи та усвідомлювала, що кожний наступний заповіт скасовує попередній, що є доказом її освідченності та спроможності самостійно вирішувати важливі життєві питання. Свідки також пояснили, що ОСОБА_3 могла сама себе обслуговувати, ходила в магазин та готувала їжу, що спростовує висновки судів про наявність помилки щодо правової природи правочину.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.
17 квітня 2019 року справу № 310/8530/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Судами встановлено, що 03 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Степаненко Т. А. та зареєстрований в реєстрі за № 2827, за умовами якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купила однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору продаж квартири здійснено за ціною 40 000 грн, які продавець одержав до підписання договору.
Відповідно до пункту 4.2 договору купівлі-продажу на момент підписання цього договору продавець передав покупцю предмет договору (тобто ключі, документи на предмет договору), а покупець прийняв його. Продавець зобов`язується не пізніше 01 січня 2017 року здійснити зняття з реєстрації місця проживання зареєстрованих за адресою предмета договору.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 86 років.
19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Бердянського міського нотаріального округу Шевченко Т. В. заяву про прийняття спадщини після смерті її тітки ОСОБА_3 . На підставі цієї заяви нотаріусом заведено спадкову справу № 75/2007.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що договір купівлі-продажу від 03 грудня 2016 року порушує її права як спадкоємця, оскільки ОСОБА_3 за своїм віком та станом здоров`я при укладенні цього правочину помилялася щодо його природи, не усвідомлювала значення та наслідки його укладення, а вважала, що уклала договір довічного утримання. Продавати відповідачу житло її тітка не мала наміру, оскільки іншого місця проживання в неї не було, грошових коштів за договором купівлі-продажу вона не отримувала.