ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 754/2223/15-ц
Провадження № 14-568 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пророка В. В.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ельбабаєва Баходіра Бекмурадовича, заінтересована особа - ОСОБА_2, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів Левенця Б. Б. Ратнікової В. М., Борисової О.В., та
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ельбабаєва Б. Б. (далі - державний виконавець), у якій, з урахуванням уточнень, просила визнати неправомірними дії державного виконавця відносно виконання виконавчого листа від 09 лютого 2015 року № 754/2223/15 та щодо відкриття виконавчого провадження № 50902616 з примусового виконання постанови від 12 квітня 2016 року № 50902616 про стягнення з неї виконавчого збору в сумі 1 020,00 грн, визнати неправомірною і скасувати постанову державного виконавця від 12 квітня 2016 року № 50902616 про стягнення з неї виконавчого збору в сумі 1020,00 грн.
2. Скарга мотивована тим, що заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірними та такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_2, відомості, зазначені в мережі Інтернет ОСОБА_1 стосовно неї, ОСОБА_1 зобов`язано припинити відповідні дії.
3. На підставі зазначених судових рішень Деснянським районним судом міста Києва був виданий виконавчий лист від 09 лютого 2016 року, щодо виконання якого постановою державного виконавця від 11 березня 2016 року відкрито виконавче провадження № 50438104.
4. Постановою державного виконавця від 12 квітня 2016 року закінчено виконавче провадження № 50438104, цього ж дня постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у сумі 1 020,00 грн.
5. За твердженням ОСОБА_1 лише 14 лютого 2018 року їй стало відомо про проведення державним виконавцем дій у виконавчому провадженні № 50438104 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа.
6. Однак ОСОБА_1 вважає, що виконувала судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а тому відкриття державним виконавцем виконавчого провадження № 50438104 за виконавчим листом Деснянського районного суду міста Києва від 09 лютого 2016 року та відкриття виконавчого провадження № 50902616 з примусового виконання постанови державного виконавця про стягнення з неї виконавчого збору є незаконним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірними дії державного виконавця щодо виконання виконавчого листа від 09 лютого 2016 року № 754/2223/15 і щодо відкриття виконавчого провадження № 50902616 з примусового виконання постанови від 12 квітня 2016 року № 50902616 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 1 020,00 грн; визнано неправомірною і скасовано постанову державного виконавця від 12 квітня 2016 року № 50902616 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 1 020,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
8. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявник добровільно виконувала заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року, якими не передбачено доведення за адресою, за якою це зробив державний виконавець, їх змісту заявнику. Також, державний виконавець не надав суду першої інстанції й цим судом не здобуто конкретних правових доказів, які б спростовували доводи заявника та свідчили про вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання зазначеного виконавчого листа.
9. Постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу державного виконавця задоволено частково, ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року скасовано, провадження у справі закрите.
10. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що зазначена скарга ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства, оскільки частиною другою статті 74 Закон України "Про виконавче провадження" закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
11. У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги
12. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1, з урахуванням юрисдикції суду, яким був виданий виконавчий лист від 09 лютого 2016 року № 754/2223/15, вибрала правильний спосіб захисту порушеного права шляхом подання скарги до суду загальної юрисдикції, а стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює не обов`язок оскаржувати рішення, дій чи бездіяльності виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби до адміністративного суду, а право.
Рух справи в суді касаційної інстанції
13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 червня 2019 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі № 754/2223/15-ц.
14. 18 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 жовтня 2019 року прийняла та призначила зазначену справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
15. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності тим Законом.
16. Оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу у травні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржене рішення суду апеляційної інстанції на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
17. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
18. Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципамитериторіальності й спеціалізації та визначається законом.
19. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
20. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
21. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
22. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція).
23. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
24. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" ( далі - Закон № 1404-VІІІ), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.