Постанова
іменем України
10 червня 2020 року
м. Київ
справа № 711/6749/15-к
провадження № 51-4765км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Булейко О. Л.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Матюшевої О. В.,
захисника Білоглазенко Г. П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненням захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Білоглазенко Г. П. на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2017 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015250000000156, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Умані Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 364 КК?та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього злочину.
Згідно з цим же вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна з позбавленням на підставі ст. 54 КК спеціального звання лейтенанта внутрішньої служби.
Постановлено обчислювати строк покарання у виді позбавлення волі з дня затримання засудженого ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 18 до 21 травня 2015 року у співвідношенні один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат і речових доказів.
ОСОБА_1 засуджено за те, що він, працюючи на посаді старшого інспектора відділу інтендантського та господарського забезпечення Черкаської виправної колонії Державної пенітенціарної служби в Черкаській області (№ 62) (далі - ЧВК-62), перебуваючи на чергуванні відповідно до наказу начальника установи від 30 квітня 2015 року № 120, з метою збуту в місця позбавлення волі в період з 18:00 до 18:30 30 квітня 2015 року на автодорозі напроти приміщення калібрувального заводу ТОВ АПК "Маїс" (вул. Сурікова, 12/5, м. Черкаси) поблизу території ЧВК-62 (вул. Сурікова, 30, м. Черкаси) незаконно придбав у невстановленої особи особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, загальною масою 220,68 г у двох пакунках, які помістив під водійським сидінням автомобіля ВАЗ-2107 (д.н.з. НОМЕР_1 ) та, зберігаючи цей наркотичний засіб, перевіз його від місця придбання до території ЧВК-62 з метою подальшого збуту в місця позбавлення волі, маючи реальну можливість потрапити на охоронювану територію цієї установи, де того ж дня в період часу з 18:40 до 19:00 був викритий працівниками міліції.
Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 12 грудня 2017 року вирок суду першої інстанції змінив, перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 307 на ч. 1 ст. 309 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі п. "в" ч. 1 ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання. У решті вирок залишив без змін.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 20 лютого 2019 року скасував вказану ухвалу щодо ОСОБА_1 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 04 грудня 2019 року вирок районного суду від 14 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі з доповненням, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Як убачається зі змісту касаційної скарги та доповнення, захисник Білоглазенко Г. П., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та неналежну оцінку доказів, просить скасувати вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2017 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Сторона захисту зазначає, що суди не взяли до уваги і неналежно оцінили докази у справі, а також, що жоден із допитаних у суді першої інстанції свідків не вказав на факт незаконного придбання, зберігання та перевезення ОСОБА_1 наркотичних засобів з метою збуту їх у місця позбавлення волі.
Крім того, скаржник наголошує на тому, що протокол огляду місця події не може бути доказом у розумінні статей 84, 85 КК у зв`язку з тим, що було порушено порядок огляду речових доказів і частину упаковки не надано для огляду суду.
Захисник свої доводи обґрунтовує також і тим, що апеляційний суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів, всупереч ст. 439 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) проігнорував вказівки суду касаційної інстанції, надані ним після скасування попередньої ухвали апеляційного суду, та взагалі не проаналізував доказів у кримінальному провадженні, не надав їм юридичної оцінки з точки зору їх належності, допустимості та достовірності.
Вважає, що всупереч вимогам статей 370, 419 КПК апеляційний суд належно не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Білоглазенко Г. П. підтримала касаційну скаргу та просила задовольнити її вимоги.
Прокурор Матюшева О. В. заперечила проти задоволення касаційної скарги, навела аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просила їх залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі з доповненням, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих інстанцій, а виходить з обставин, установлених цими судами.
Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Також у касаційній скарзі захисник Білоглазенко Г. П. вказує про незаконність вироку районного суду та ухвали апеляційного суду і вважає, що такі рішення постановлені з порушенням вимог матеріального і процесуального закону.
З такими доводами суд касаційної інстанції погодитись не може з огляду на нижченаведене.
Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину сформовано з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Суд ретельно перевірив та належно оцінив доводи сторони захисту, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній умисел на збут наркотичного засобу. Ці доводи повною мірою спростовані показаннями свідків й іншими доказами, які доповнюють один одного та в сукупності і взаємозв`язку обґрунтовано визнані судом достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом, незважаючи на те, що фактично ОСОБА_1 не визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК.