ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М.
05 травня 2020 року
м. Київ
у справі № 750/3917/17 (провадження № 14-24цс20) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - АТ «Дельта банк», банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно), про захист прав споживача фінансових послуг
за касаційною скаргою АТ «Дельта банк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2017 року у складі судді Карапути Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів Кузюри Л. В., Бечка Є. М., Лакізи Г. П.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дійсним укладений 09 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що укладений позивачкою договір банківського вкладу не містить умов щодо здійснення платежу чи передачі іншого майна з метою надання ОСОБА_1 переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що б свідчило про нікчемність цього правочину.
Ні положення норм матеріального права, ні умови укладеного позивачкою договору банківського вкладу (депозиту) не містять заборони на відкриття депозитного вкладу шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку однієї фізичної особи - резидента на рахунок іншої фізичної особи -резидента, відкриті в одному банку.
З урахуванням викладеного суди зробили висновок про задоволення позовних вимог про визнання дійсним укладеного 09 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Дельта банк» договору банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях, адже цей договір укладено згідно з вимогами чинного законодавства.
Суди зазначили, що оскільки зарахування коштів на вкладний рахунок позивачки відбувалося відповідно до вимог закону та згідно з умовами укладеної між сторонами угоди, то підстави для визнання правочину, укладеного з позивачкою, нікчемним відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року№ 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) відсутні.
Суди встановили, що 16 травня 2017 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова Владислава Володимировича подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом у АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкраший від Миколая» від 09 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним між АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування.
Зважаючи на вказану постанову та керуючись частиною третьою статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), згідно з якою обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, суди зробили висновок, що позовні вимоги про визнання дійсним укладеного 09 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Дельта банк» договору банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях підлягають задоволенню.
Крім цього, суди зробили висновок, що оскільки Фонд не залучений до участі у справі як відповідач, то не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за вкладом на підставі вказаного договору банківського вкладу (депозиту) у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду.
Разом з цим суди зауважили, що належним способом захисту прав позивачки буде саме включення її до переліку вкладників АТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а після цього - і до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки договір є дійсним.
05 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу АТ «Дельта банк» задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року в частині позовних вимог про визнання дійсним договору банківського вкладу (депозиту) від 09 лютого 2015 року № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях скасовано, провадження у справі № 750/3917/17 закрито.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позовна вимога про визнання дійсним договору банківського вкладу є неналежним способом захисту прав позивачки у спірних правовідносинах.
При цьому Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що спірний договір банківського вкладу віднесено до нікчемних правочинів у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. На її думку, суди попередніх інстанцій не врахували, що фактично йдеться не про надання судовим рішенням юридичної сили нікчемному правочину, а про встановлення юридичного факту для вирішення іншого спору - про визнання за позивачкою права на гарантоване державою відшкодування, яке за своєю суттю є публічно-правовим та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, заявлена у цій справі вимога про визнання правочину щодо укладення договору банківського вкладу дійсним є вимогою про встановлення юридичного факту у спорі щодо права на отримання гарантованого відшкодування. Позивачка у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку обставинам, які підлягають встановленню та оцінці судами в іншій справі у межах спору позивачки з Фондом про її право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
У разі, якщо позивачка вважає, що невключення її до загального реєстру вкладників, які мають право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за відсутності законних підстав відносити спірний правочин до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, порушує її майнові права вкладника банку, то позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх прав в інший спосіб з урахуванням статті 54 Закону № 4452-VI.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся та відповідно до статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Суди встановили, що 09 лютого 2015 року між позивачкою та АТ «Дельта банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая», відповідно до умов якого банк залучив від ОСОБА_1 як вклад (депозит) суму в розмірі 200 000,00 грн на строк до 08 серпня 2015 року.
09 лютого 2015 року ті самі сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 005-24504-090215, згідно з якою пункт 1.8 договору виклали в такій редакції: «зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору».
Кошти на відкритий позивачкою у банку вкладний рахунок № НОМЕР_2 внесено ОСОБА_3 безготівковим переказом 09 лютого 2015 року на підставі платіжного доручення № 45626953.
02 березня 2015 року постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) за № 150 АТ «Дельта банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року за № 51, згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк» Кадирова В. В.
Рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 08 квітня 2015 року № 71 та від 03 вересня 2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації запроваджено на шість місяців та продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.
02 жовтня 2015 року постановою НБУ № 664 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта банк» з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.
Протоколом від 15 вересня 2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта банк» затверджено результати перевірки, якими виявлено правочини за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
23 вересня 2015 року АТ «Дельта банк» надіслало ОСОБА_1 повідомлення про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 від 09 лютого 2015 року на підставі статті 38 Закону № 4452-VI.
02 вересня 2016 року позивачка отримала проценти за вкладом у розмірі 2043,15 грн.
Крім цього, суди встановили, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова В. В. подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом у АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкраший від Миколая» у гривнях від 09 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним між АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування.
За змістом указаної постанови підставою для звернення до суду з адміністративним позовом слугувало встановлення відповідачем нікчемності договору банківського вкладу, невключення до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами у банку за рахунок Фонду.
Крім цього, суд досліджував питання наявності чи відсутності підстав для поширення на спірний договір банківського вкладу (депозиту) вимог пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 3 ЦПК України).
Згідно зі статтею 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
За правилами статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо, зокрема:
- захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;
- інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) серед загальних засад цивільного законодавства зазначено такі засади, як справедливість, добросовісність та розумність.
Отже, з урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. А суд під час вирішення спору повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Для визначення правової природи рішення про наявність підстав для того, щоб віднести правочин до нікчемних, прийнятого уповноваженою особою Фонду, підлягають застосуванню положення ЦК України про підстави і порядок визнання правочину нікчемним.
Так, згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність вимогам закону, незалежно від визнання його таким.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Уповноважена особа Фонду, яка є співробітником Фонду та представляє Фонд у вказаних правовідносинах, має повноваження на віднесення правочинів до нікчемних на підставі положень статті 38 Закону № 4452-VI. Тобто для того, щоб вважати правочини (у тому числі договори) нікчемними, необхідно не лише саме передбачення їх як нікчемних у нормі закону, але і вольові дії уповноваженої особи, яка вирішила віднести їх до нікчемних.
Із самого наказу, виданого уповноваженою особою Фонду, вбачається, що окрім віднесення договору банківського вкладу до нікчемних, застосовано і наслідки нікчемності договору, про що зазначено й у повідомленні.
Тобто відбулося втручання у майнові права фізичної особи та їх обмеження особою, яку можна визначити як Фонд, юридичну особу публічного права, однак таке втручання залишається без можливості його оскарження у судовому порядку, а відтак обмежує право фізичної особи - вкладника на судовий захист, що прямо протирічить засадам демократичного суспільства.
Разом з тим усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду сформовано правову позицію, за якою не є належним способом захисту звернення до суду з позовом про скасування наказу уповноваженої особи Фонду про віднесення договорів до нікчемних, та можливість захисту свого права лише шляхом звернення до адміністративного суду з вимогою про відшкодування коштів за рахунок Фонду відповідно до статті 26 Закону № 4452-VI. Така позиція відображена, зокрема, у постановах Великої Палати від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/45501/17 та багатьох інших.
У вказаній справі також зроблено висновок, що вимога про визнання договору банківського вкладу дійсним є вимогою про встановлення юридичного факту у спорі щодо права на отримання гарантованого відшкодування.
Разом з тим, як передбачалося у частині першій статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Вважаю, що обмеження позивачки у визначенні предмета спору не грунтується на вимогах закону і свідчить про обмеження її прав.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, у якому просила визнати дійсним укладений 09 лютого 2015 року між нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях; визнати за нею право на відшкодування заборгованості за цим вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду.
Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала аналогічні спори за вимогами про визнання дійсним договору банківського вкладу (депозиту).
Зокрема, у постанові від 05 червня 2018 рокуу справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18) за позовом фізичної особи до уповноваженої особи Фонду про визнання дійсним договору банківського вкладу Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
За вимогами частини першої статті 36 цього Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачені у статті 46 Закону № 4452-VI. Частина друга вказаної статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).
В абзаці другому частини другої статті 215 ЦК України закріплено, що у випадках, установлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
У випадку якщо сторона прагне визнання правочину таким, що породжує конкретні правові наслідки, вона може заявити вимоги про визнання такого правочину (договору) дійсним.
З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважала, що оскільки у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18) спірні правовідносини пов`язані з невизнанням відповідачем цивільно-правової угоди та невиконанням, на думку позивача, її умов, спір не вважається публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Від указаного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступила.
Реальність будь-якого суб`єктивного права власності полягає в його гарантованості.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
У справі, що розглядається, позивачка просила визнати дійсним договір банківського вкладу (депозиту), укладений нею з АТ «Дельта банк», який уповноваженою особою Фонду віднесено до нікчемних.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини першої статті 1063 ЦК України особа може укласти договір банківського вкладу на користь третьої особи.
Наука цивільного права виходить із того, що розміщення особою коштів на рахунках банку з метою їх збереження є реалізацією її права власності на ці кошти.
У частині третій статті 38 Закону № 4452-VI передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`