18 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 553/2759/18
Провадження № 14-643цс19
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Кібенко О. Р., Ситнік О. М., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, ухваленоїза наслідком перегляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, Полтавської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватне підприємство «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Натаір» (далі - ТОВ «Натаір»), про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
Зміст рішення судів попередніх інстанцій
8 січня 2019 року Ленінський районний суд м. Полтави ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив та визнав за ТОВ «Натаір» право власності на громадський будинок (кафе з житловим приміщенням).
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач у встановленому законом порядку звертався до компетентного органу з питань прийняття об`єктів самочинного будівництва в експлуатацію, однак той йому відмовив і роз`яснив право звернутися з позовом до суду. Крім того, суд встановив, що самочинно збудовані об`єкти зведені з дотриманням технічних, будівельних, пожежних та санітарних норм.
23 травня 2019 року Полтавський апеляційний суд ухвалив постанову, якою скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі.
Апеляційний суд зазначив, що спір у цій справі є господарським та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки «спірні правовідносини виникли щодо права власності на майно в ході здійснення підприємницької діяльності ТОВ «Натаір» в особі його директора ОСОБА_1 , який є ФОП».
У червні 2019 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 8 січня 2019 року.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач, серед іншого зазначив, що підставою позову у цій справі є захист майнових прав його як фізичної особи, а у позовній заяві немає жодних відомостей про здійснення ним господарської діяльності. Тому висновок апеляційного суду щодо юрисдикції не ґрунтується на матеріалах справи.
Висновок Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року скасовано, а справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду зазначила про помилковість висновку апеляційного суду щодо необхідності вирішення спору у цій справі за правилами господарського судочинства, оскільки суд не досліджував докази наявності у позивача статусу фізичної особи - підприємця. Окрім того, наявність такого статусу в особи, яка є стороною у справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах (аналогічний висновок у викладено постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (пункт 66); від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (пункт 37), від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц (пункт 38), від 27 червня 2018 року у справах № 916/2791/16 (пункт 44) і № 749/230/15-ц (пункт 30), від 3 жовтня 2018 року у справі № 904/1182/17 (пункт 38), від 4 грудня 2018 року у справі № 907/371/16 (пункт 32), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункт 26), від 9 квітня 2019 року у справі № 910/19687/17 (пункт 7.5), зокрема й у відносинах щодо визнання за ТОВ «Натаір» права власності на самочинно збудовані та переобладнані приміщення.
Крім того, справа № 553/2759/18 не стосується корпоративних відносин між її сторонами, оскільки позивач звернувся до суду не для захисту його права на частку у статутному капіталі ТОВ «Натаір», а для захисту, як він вважає, майнових прав фізичної особи від невизнання права власності ТОВ «Натаір» на самочинно збудовані та переобладнані приміщення з боку виконавчого комітету та міської ради.
Вказівка апеляційного суду на те, що спірні правовідносини виникли щодо права власності на майно під час здійснення господарської діяльності ТОВ «Натаір», теж не впливає на визначення юрисдикції. Позивач наполягає на захисті його майнових прав як фізичної особи, хоча і просить визнати не своє право власності, а право власності ТОВ «Натаір». Отже, предмет і підстави позову вказують, що спірні правовідносини щодо самочинно збудованих і переобладнаних приміщень стосуються ТОВ «Натаір» і органів місцевого самоврядування, до компетенції яких належить розпорядження землями відповідних територіальних громад (пункт «а» частини першої статті 12 Земельного кодексу України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а в інтересах інших осіб - лише у випадках, встановлених законом (частини перша та друга статті 4 ЦПК України). Якщо суд дійде висновку, що особа фактично звернулася за захистом прав іншої особи за відсутності відповідних повноважень, то такий висновок зумовлює відмову у позові, а не закриття провадження у справі.
Зміст окремої думки
Разом з тим вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду щодо направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції загальної юрисдикції не відповідає приписам законодавства.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справ