Постанова
Іменем України
02 червня 2020 року
м. Київ
справа № 229/3178/15-к
провадження № 51-5373км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О.М.,
прокурора Костюка О.С.,
засудженого
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 на вирок Дружківського міського суду Донецької області від 21 червня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015050000000385, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вищевказаним вироком ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 366 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн, із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 1 рік.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_3 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду слідчого СВ Дружківського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області лейтенанта міліції ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він, будучи службовою особою, співробітником правоохоронного органу вчинив службове підроблення, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_3, здійснюючи досудове розслідування кримінального провадження № 12015050260000556 щодо ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 309 КК, достовірно знаючи, що досудове розслідування зазначеного кримінального провадження не закінчено, з метою прискорення направлення обвинувального акта до суду всупереч вимогам ст. 290 КПК вирішив не надавати підозрюваному ОСОБА_4 матеріали досудового розслідування для ознайомлення, а скласти завідомо неправдивий офіційний документ - протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування (далі - протокол), вказавши в ньому завідомо неправдиві відомості про ознайомлення ОСОБА_4 з матеріалами кримінального провадження.
29 травня 2015 року в ранковий час в приміщенні ІТТ Дружківського МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_3, не надавши ОСОБА_4 доступу до матеріалів досудового розслідування у вищезазначеному кримінальному провадженні, дав ОСОБА_4 бланк протоколу, в якому не було зазначено обов`язкових відомостей щодо кількості аркушів кримінального провадження та часу проведення ознайомлення, і вказав підозрюваному про необхідність підтвердити факт надання йому вказаних матеріалів для ознайомлення шляхом внесення до протоколу відповідного запису та його підписання, що ОСОБА_4 і зробив.
Цього ж дня в період з 10:30 по 16:29 ОСОБА_3, достовірно знаючи, що на виконання доручення слідчого оперативним підрозділом Дружківського МВ планується проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 12015050260000556, зокрема допит свідка ОСОБА_6, ввів в оману прокурора прокуратури м. Дружківки Донецької області Коваленка П.Г. щодо закінчення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні та, отримавши від нього доручення ознайомити ОСОБА_4 з матеріалами досудового розслідування, зазначеного доручення не виконав, а з метою прискорення направлення обвинувального акта до суду вніс до протоколу завідомо неправдиві відомості щодо факту і часу (29 травня 2015 року з 17:30 до 18:00) ознайомлення ОСОБА_4 з матеріалами досудового розслідування і підписав зазначений документ, а також вніс вказані неправдиві відомості до іншого офіційного документа - реєстру матеріалів досудового розслідування у вищезазначеному кримінальному провадженні (п. 19), внаслідок чого обвинувальний акт щодо ОСОБА_4 був незаконно направлений до суду.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3, вирок місцевого суду змінив у частині стягнення процесуальних витрат, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Зазначає, що під час досудового розслідування кримінального провадження щодо нього було допущено ряд істотних порушень: слідчі не мали повноважень на здійснення досудового розслідування, оскільки відсутні відповідні постанови керівника органу досудового розслідування; всупереч вимогам ст. 217 КПК було безпідставно виділено матеріали з кримінального провадження № 42015050000000210 в кримінальне провадження № 42015050000000385, в якому ОСОБА_3 не повідомлялося про підозру, та використано докази, зібрані без внесення відомостей до ЄРДР. Засуджений стверджує про відсутність у слідчих підстав для вилучення протоколу, який він нібито підробив, з кримінального провадження № 12015050260000556, відомості якого, на думку ОСОБА_3, становлять охоронювану законом таємницю. Відповідно, не було законних підстав направляти протокол для проведення почеркознавчої експертизи, висновок якої є недопустимим доказом через порушення порядку його отримання. Вказує на недоліки процесуальних документів, зокрема на те, що один з протоколів складений російською мовою. Також засуджений стверджує про те, що стороні захисту після закінчення досудового розслідування відкрито не всі матеріали та речові докази, а саме оригінали процесуальних документів, долучених з інших кримінальних проваджень, журнали ІТТ, конверти з документами, які направлялись для проведення експертизи, та їх вміст, чим порушено ст. 290 КПК. Незважаючи на це, суд не визнав відповідні докази недопустимими; не дослідив оригіналів документів; обґрунтував вирок "шаблонними" показаннями свідків - працівників ІТТ, за відсутності записів камер відеоспостереження в ІТТ; не врахував суперечності в показаннях свідка ОСОБА_7 ; безпідставно визнав неправдивими показання ОСОБА_3 щодо помилки в часі ознайомлення ОСОБА_4, зазначеному в протоколі та реєстрі матеріалів; не дав оцінки тому факту, що ОСОБА_4 підписав протокол, а отже, ознайомився з матеріалами досудового розслідування; не встановив мотиву вчинення злочину. На думку ОСОБА_3, суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки самостійно встановив дату і час направлення до ЄДРСР ухвали від 29 травня 2015 року про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою; здійснив розгляд за участі прокурора Драчевської Т.Л., яка не мала повноважень на участь у справі; порушив порядок призначення відеоконференції для допиту свідка ОСОБА_4, яку безпідставно призначив ухвалою в судовому засіданні 07 лютого 2018 року. Журнал цього засідання не відповідає аудіозапису, оскільки в ньому зазначено про оголошення вищезазначеної ухвали 08 лютого 2018 року, однак в засіданні цього не було проголошено. У зв`язку із цими порушеннями сторона захисту клопотала перед апеляційним судом про повторний допит ОСОБА_4, однак суд необґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання. Крім того, місцевий суд не врахував наявності в ОСОБА_3 статусу учасника бойових дій - ветерана війни та його президентських відзнак, а апеляційний суд, як вважає засуджений, не звернув уваги на перелічені вище порушення, не усунув їх, безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, не надав вичерпних відповідей на доводи скарги, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення, просив оскаржені судові рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.
Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими в суді свідком ОСОБА_4 про те, що 29 травня 2015 року після обрання йому запобіжного заходу ніяких слідчих дій з ним не проводили, з матеріалами кримінального провадження не ознайомлювали та увечері того ж дня етапували до Артемівського слідчого ізолятора; аналогічними показаннями працівників Дружківського ВП ОСОБА_17, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ; показаннями ОСОБА_11, ОСОБА_12 та працівників ІТТ Дружківського ВП ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які були свідками відмови ОСОБА_4 28 травня 2015 року виходити з камери для проведення слідчих дій; показаннями свідка ОСОБА_7 про те, 29 травня 2015 року після обіду він затвердив обвинувальний акт щодо ОСОБА_4, надав слідчому ОСОБА_3 вказівку відкрити матеріали кримінального провадження підозрюваному, а коли побачив у ЄРДР відмітку ОСОБА_3 про відкриття матеріалів, вніс до реєстру відмітку про направлення обвинувального акту щодо ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 309 КК до суду, хоча фактичне виконання слідчим зазначеної вказівки не перевіряв.
Крім того, висновки суду обґрунтовано показаннями інших свідків, даними протоколів слідчих дій, а також іншими письмовими та речовими доказами (даними журналів ІТТ, матеріалами кримінального провадження щодо ОСОБА_4, висновком судової почеркознавчої експертизи тощо).
Зокрема, згідно журналу реєстрації виведення затриманих та взяття під варту осіб з камер ІТТ Дружківського МВ 29 травня 2015 року ОСОБА_3 проводив слідчі дії з ОСОБА_4 в період часу з 10:45 до 10:55. Цього ж дня о 13:20 ОСОБА_4 був виведений з камери для доставки його до суду для обрання відносно нього запобіжного заходу ( де в судовому засіданні брав участь слідчий ОСОБА_3), а повернувся до ІТТ о 15:14. З 15:20 до 16:00 у ОСОБА_4 відбулася прогулянка в умовах ІТТ. ОСОБА_4 в 16:15 було єтаповано до СІ м. Артемівська. Слідчим ОСОБА_3 о 15:56 в п. 19 реєстру матеріалів досудового розслідування було внесено дані про ознайомлення ним ОСОБА_4 з матеріалами кримінального провадження.
Розглянувши справу відповідно до ст. 337 КПК в межах висунутого обвинувачення, визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував дії останнього за ч. 1 ст. 366 КК.
Отже факт підписання ОСОБА_4 завідомо неправдивого протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування за встановлених судом обставин (зокрема з вищенаведених даних - про непроведення з ОСОБА_4 слідчих дій після обіду 29 травня 2015 року, а також з показань останнього - про підписання ним у переддень цього наданих ОСОБА_3 документів без ознайомлення з ними) не свідчить, що таке ознайомлення дійсно відбулося, про що необґрунтовано стверджує ОСОБА_3 . У суді касаційної інстанції ОСОБА_3, як і в судах попередніх інстанцій, не зміг вказати час і обставини ознайомлення ОСОБА_4 з матеріалами кримінального провадження.
При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту, обґрунтовано визнав показання свідків послідовними й такими, що співпадають між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що органом досудового розслідування вживалися заходи для встановлення обставин злочину шляхом направлення на дослідження експерту накопичувачів з реєстраторів камер відеоспостереження, встановлених в ІТТ Дружківського ВП, однак відеофайлів із записами з 27 по 29 травня 2015 року на наданих експерту накопичувачах не виявлено (т. 2, а.п. 30-48). Відсутність зазначених відеозаписів не спростовує доведеності винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, яка підтверджена переліченими вище доказами.
Слід зазначити, що вина це основна й обов`язкова ознака субʼєктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - факультативні ознаки суб`єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.
Складання і видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до них завідомо неправдивих відомостей визнаються злочином, передбаченим ч.1 ст. 366 КК, незалежно від мети і мотиву, які переслідувала винна особа. Тому доводи ОСОБА_3 про невстановлення судами мотиву інкримінованого злочину не є слушними.
Засуджений ОСОБА_3 у касаційній скарзі порушив клопотання про передачу матеріалів кримінальної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ст. 434-2 КПК з підстав наявності виключної правової проблеми та відсутності єдиної правозастосовної практики при застосуванні положень статей 39, 110, п. 3 ч. 1 ст. 277 КПК.
Колегія суддів вважає, що засудженим не наведено переконливих аргументів (кількісних і якісних показників), які б свідчили про наявність виключної правової проблеми. Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду вправі надати свої висновки на доводи скаржника про наявність або відсутність істотних порушень вимог КПК. Тому клопотання ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_3 про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження.
Так, у касаційній скарзі ОСОБА_3 стверджує, що слідчі не мали повноважень на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо нього. Аргументуючи цей довід, засуджений не заперечує, що відповідні документи, якими доручено слідчим проведення досудового розслідування, наявні у матеріалах кримінального провадження, однак, на його думку, вони не відповідають вимогам статей 2, 9, 39, 110 КПК, оскільки складені у формі "доручення" а не у формі "постанови". При цьому автор касаційної скарги посилається на постанову Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 754\7062\15-к (провадження № 51-3654 км 18).