РІШЕННЯ
Іменем України
12 червня 2020 року
Київ
справа №9901/105/20
адміністративне провадження №П/9901/105/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Білак М.В. (судді-доповідача),
суддів: Загороднюка А.Г., Радишевської О.Р., Соколова В.М., Уханенко С.А.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
13 квітня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), в якому просив визнати протиправною відмову Вищої ради правосуддя надати йому інформацію на запит від 21 березня 2020 року, а саме повідомити:
- суддів із переліку, указаних у листі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 листопада 2019 року №М-6219/19, щодо яких до Вищої ради правосуддя надійшли подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення суддів на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з вказівкою дати надходження таких подань та члена Вищої ради правосуддя, на розгляді якого перебувають чи перебували такі подання;
- суддів із переліку, указаних у листі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 листопада 2019 року №М-6219/19, щодо яких Вища рада правосуддя винесла рішення про звільнення на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України;
- суддів із переліку, указаних у листі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 листопада 2019 року №М-6219/19, щодо яких Вища рада правосуддя винесла рішення про відмову у звільнені на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України;
- суддів із переліку, указаних у листі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 листопада 2019 року №М-6219/19, щодо яких Вища рада правосуддя винесла рішення про залишення без розгляду подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення суддів на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України;
та зобов`язати Вищу раду правосуддя надати відповідь на ці питання.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 21 березня 2020 року він надіслав електронною поштою до Вищої ради правосуддя запит на доступ до публічної інформації. 30 березня 2020 року на його електронну адресу надійшла відповідь ВРП №14080/0/9-20 на вказаний та попередній запити, у якому ВРП надала інформацію лише щодо кількості подань Вищої кваліфікаційної комісії України (далі - ВККС України), які надійшли до ВРП, а також статистичні дані щодо результатів їхнього розгляду. Разом із тим, ВРП відмовилась надати йому інформацію щодо:
- дати надходження подань ВККС України до ВРП на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України;
- ПІБ членів ВРП, на яких (були) розподілені такі подання ВККС України;
- ПІБ суддів, щодо яких (не) розглянуто подання ВККС України.
Цю відмову ВРП обґрунтувала тим, що
- така не була отримана або створена в процесі виконання ВРП своїх повноважень (зокрема шляхом узагальнення чи аналітичної обробки даних), а, відповідно, й не перебуває в її володінні;
- сформувати інформацію за запитуваними критеріями покладає на розпорядника додаткове навантаження, що не передбачено вимогами Закону України "Про доступ до публічно інформації".
Позивач уважає таку відмову протиправною з таких підстав.
Щодо дат надходження подань ВККС України, то Закон України "Про доступ до публічної інформації" зобов`язує ВРП фіксувати інформацію про те, коли та від кого до неї надійшов той чи інший документ, і, навіть, якщо ВРП не створила таку інформацію, то законодавчо зобов`язана була створити.
Щодо ПІБ членів ВРП, на яких (були) розподілені подання ВККС України, то публічний характер інформації про членів ВРП - доповідачів за результатами автоматичного розподілу справ - підтверджено постановами Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №9901/510/18 та від 07 лютого 2019 року у справі №9901/478/18.
Щодо ПІБ суддів, щодо яких (не) розглянуті подання ВККС України, то ВРП раніше надавала публічну інформацію про результати розгляду тих чи інших дисциплінарних скарг за певними критеріями, зокрема щодо результатів розгляду дисциплінарних скарг, поданих на суддів Вищого антикорупційного суду. Надання інформації за поданням ВККС України потребує від розпорядника аналогічних дій щодо збирання інформації, а тому відмова ВРП надати таку є щонайменше непослідовною.
На обґрунтування адміністративного позову також зазначає, що збирання і надання інформації на його запит не потребувало від розпорядника значних інтелектуальних зусиль, у тому числі проведення додатково змістовного аналізу. Надання потребувало лише дій з пошуку інформації (документів, які її містять) в системі обліку документації та системі автоматизованого розподілу справ та подальшої фіксації такої інформації, взятої з різних документів.
Позивач уважає, що його запит на отримання дат надходження подань ВККС України до ВРП на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, а також ПІБ членів ВРП, на яких (були) розподілені такі подання, був найменш обтяжливим з точки зору тягара розпорядника способом отримати інформацію.
Запитувана інформація є предметом значного суспільного інтересу, а метою її отримання є ефективна реалізація права позивача на свободу вираження поглядів.
Уважає, що звільнення суддів, визнаних ВККС України такими, що не відповідають займаним посадам за результатами кваліфікаційного оцінювання, є одним із завдань судової реформи, а тому діяльність ВРП та її членів з розгляду відповідних подань ВККС України стосуються проблеми, до якої громадськість має суспільний інтерес.
Ця інформація для позивача є необхідною, аби мати можливість оцінити результати роботи (у тому числі оперативність) ВРП, її членів в цьому напрямку та реальні наслідки кваліфікаційного оцінювання суддів, після чого донести власну думку про це суспільству.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив позов задовольнити.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 29 травня 2020 року зазначив, що вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та безпідставними. Зокрема вказує, що норми Закону України "Про доступ до публічної інформації" регулюють відносини щодо доступу до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створення певної інформації. ВРП було надано відповідь на запит ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" та повідомлено про інформацію, яка не може бути надана в межах запиту позивача, оскільки не створена ВРП в процесі виконання нею повноважень.
Також у відзиві ВРП констатує, що позивач не позбавлений права "постійно здійснювати моніторинг діяльності ВРП", про який останній вказує у своєму позові, однак ВРП не є органом, який "забезпечує" організаційну діяльність громадських активістів, а доступ до інформації забезпечується ВРП в порядку визначеному Законом України "Про доступ до публічної інформації" шляхом системного та оперативного оприлюднення інформації на офіційному вебсайті ВРП у мережі Інтернет.
На думку ВРП, звернення до суду з вказаним позовом є нічим іншим як намаганням втрутитись в діяльність органу державної влади, що є неприпустимим.
Як стверджує ВРП, у цій справі позивач не наводить переконливих доводів щодо порушення ВРП його прав, тому звернення до суду з цим позовом не відповідає нормам процесуального законодавства.
З огляду на викладене відповідач уважає, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ВРП відсутні. ВРП здійснює свою діяльність виключно на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.
У судовому засіданні 11 червня 2020 року Верховний Суд, узявши до уваги заяву позивача про розгляд справи без його участі та неявку представника відповідача в судове засідання, ухвалив здійснити судовий розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд установив таке.
21 березня 2020 року ОСОБА_1 надіслав електронною поштою до ВРП запит на доступ до публічної інформації, яка стосується обставин розгляду (починаючи з 01 січня 2017 року) подань ВККС України відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України стосовно звільнення суддів та ухвалення ВРП рішень, якими суддів звільнено/відмовлено у звільненні чи залишено зазначені матеріали без розгляду (із зазначенням прізвищ, імен, по-батькові та кількості таких суддів, члена ВРП та дати їхнього надходження).
У листі - відповіді ВРП від 30 березня 2020 року №14080/0/9-20, який був надісланий ОСОБА_1, відповідач указав, що: "Запитувана інформація із зазначенням прізвищ, імен, по батькові суддів, члена Ради, а також стосовно дати надходжень подань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не була отримана або створена в процесі виконання Вищою радою правосуддя своїх повноважень (зокрема, шляхом узагальнення чи аналітичної обробки даних), а відповідно й не перебуває у володінні. Крім того, сформувати інформації за визначеними критеріями покладає на розпорядника додаткове навантаження, що не передбачено вимогами Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, закріплює, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
За змістом частин першої, другої статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-XII "Про інформацію" (далі - Закон №2657-XII) право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
За приписами статті 1 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (надалі - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону №2939-VI, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, зокрема: уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI); інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга статті 13 Закону №2939-VI).
Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону №2939-VI).
Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною.
Право на доступ до публічної інформації гарантується, з поміж іншого, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону №2939-VI).
Частинами першою-третьою статті 19 Закону №2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ВРП згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України 21 грудня 2016 року №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - №1798-VIII) ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України відповідно до пункту 17.41 Регламенту ВРП, розглядається Радою в пленарному складі на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному статтею 56 Закону України "Про Вищу раду правосуддя".
Розгляд питання про звільнення судді починається із доповіді члена Ради, визначеного автоматизованою системою розподілу справ, який викладає підстави прийняття матеріалів до розгляду, встановлені обставини, висновок по суті питання (пункт 17.5 Регламенту ВРП).
Відповідно до статті 32 Закону №1798-VIII) для здійснення розподілу справ у ВРП, її органах діє автоматизована система розподілу справ (визначення члена ВРП -доповідача).
Згідно з пунктом 1.5 Положення про автоматизовану систему розподілу справ, затвердженого рішенням ВРП від 16 листопада 2017 року №3689/0/15-17, автоматизована система - це сукупність комп`ютерних програм, які забезпечують функціонування документообігу ВРП, процесу визначення члена ВРП за допомогою використання відповідних програмно-апаратних комплексів ВРП, передачу інформації до центральної бази даних, захист на технологічних ланках від несанкціонованого доступу тощо.
Результатом автоматизованого визначення члена ВРП для проведення перевірки є протокол, створений автоматизованою системою. Доступ до коригування інформації у протоколі заблоковано (пункт 2.7 зазначеного Положення).