ПОСТАНОВА
Іменем України
12 червня 2020 року
Київ
справа №826/9334/16
адміністративне провадження №К/9901/40765/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Планета"
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Чаку Є.В., судді - Файдюк В.В., Шелест С.Б.)
у справі №826/9334/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Планета"
до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Планета" (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ "Медіа Планета") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що надані ним первинні документи підтверджують фактичне виконання умов укладених між позивачем та ТОВ "БТС Інвест", ТОВ "Салет", ТОВ "Профпідряд", ТОВ "Аніан", ТОВ "Ветавіа" та ТОВ "Латель" договорів у періоді, що перевірявся.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Келеберда В.І.) адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 29 березня 2016 року №0001751404 та №0001731404;
- стягнуто на користь ТОВ "Медіа Планета" судовий збір в сумі 97 560, 89 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
Задовольняючи позовні вимоги, Окружний адміністративний суд виходив з того, що висновки контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з ТОВ "БТС Інвест", ТОВ "Салет", ТОВ "Профпідряд", ТОВ "Аніан", ТОВ "Ветавіа" та ТОВ "Латель" спростовуються наданими позивачем первинними документами, що у повній мірі відображають зміст господарських операцій та її вартісні показними, а також підтверджують факт використання позивачем придбаних послуг у своїй господарській діяльності.
Не погодившись з зазначеними рішеннями суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.
Так, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задоволено, постанову Окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції послався на вироки Іванківського районного суду Київської області у справі № 366/1623/15-к та Печерського районного суду м. Києва у справі №757/44864/15-к та зазначив, що надані позивачем документи підписані особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника, а також у їх підписанні, а тому не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами. Таким чином віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2016. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що вироки у справах №366/1623/15-к та №757/44864/15-к містять виключно домовленість між обвинуваченими та прокурором і не містять фактів і обставин, які були встановлені та доведені під час розгляду справи по суті, а тому не мають преюдиційного значення під час розгляду цієї справи. Також зазначає, що самі по собі факти порушення кримінальних проваджень щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності господарських операцій позивача з вказаними вище контрагентами.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ "БТС Інвест" за період з 01.12.2014 по 3101.2015, ТОВ "Профпідряд" за період з 01.02.2015 по 31.03.2015, ТОВ "Аніан" за період з 01.04.2015 по 30.04.2015, ТОВ "Ветавія" за період з 01.05.2015 по 31.05.2015, ТОВ "Латель" за період з 01.07.2015 по 31.07.2015.
За результатами перевірки складено акт від 15.03.2016 №15/26-15-14-04-04-10/35647516 (далі - Акт перевірки).
Згідно висновків Акту перевірки, контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог:
- п. 138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті Товариством занижено податок на прибуток за 2014 на загальну суму 292 093 грн;
- п. 44.1 ст. 44, п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України в результаті чого платником занижено податок на прибуток на загальну суму 2 012 280 грн;
- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижений податок на додану вартість на загальну суму 2 126 353 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 24 Податкової декларації з податку на додану вартість) на загальну суму 434 063 грн, завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту звітного (податкового) періоду (р. 19 податкової декларації з податку на додану вартість) на загальну суму 357 287 грн.
На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.03.2016:
-№0001771404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств створених за участі іноземних інвесторів на загальну суму 2 880 466 грн, у томц числі за основним платежем - 2 304 373 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 576 093 грн;
-№0001751404, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 3 189 530 грн, у тому числі за основним платежем 3 126 353 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 063 177 грн;
-№0001731404, яким платнику зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість на 434 063 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного виконання умов договорів, укладених між позивачем та ТОВ "БТС Інвест", ТОВ "Салет", ТОВ "Профпідряд", ТОВ "Аніан", ТОВ "Ветавіа" та ТОВ "Латель" у періодах, що перевірялись.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Згідно з п. 14.1.181 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.