ПОСТАНОВА
Іменем України
12 червня 2020 року
Київ
справа №753/14011/16-а
адміністративне провадження №К/9901/11460/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві на постанову Дарницького районного суду міста Києва від 17 серпня 2016 року (головуючий суддя - Парамонов М.Л.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року (головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р., судді: Петрик І.Й., Сорочко Є.О.) у справі №753/14011/16-а за позовом Дарницького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві ( далі також - позивач, Дарницький РВ ГУДМС України у місті Києві) до ОСОБА_1 громадянки Республіки Узбекистан, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2, про примусове видворення з України,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У липні 2016 року Дарницький РВ ГУДМС України у місті Києві звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з адміністративним позовом до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому просив прийняти рішення про затримання та примусове видворення за межі України громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 разом із неповнолітньою дочкою.
В обґрунтування вимог позовної заяви посилався на те, що ОСОБА_1 прибула на територію України та проживає нелегально, ухиляється від виїзду з території України, чим порушує вимоги статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та пункт 8 Постанови Кабінету Міністрів України №150 від 15 лютого 2012 року "Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України" (далі - Постанова №150). Так, ОСОБА_1 в установлений строк, не виконала рішення від 15 липня 2016 року №16 про примусове повернення, яким зобов`язано останню покинути територію України у термін до 18 липня 2016 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення про примусове повернення громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 не виконано в установлений строк з поважних причин, оскільки відповідачка проживає в Україні із неповнолітньою дочкою, уродженкою України. Крім того, на територію України позивачка прибула, маючи на меті отримати дозвіл на постійне проживання.
Київський апеляційний адміністративний суд погодився з висновками суду першої інстанції повністю. Крім того зауважив, що постанова від 15 липня 2016 року про притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності, на підставі частини першої статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є передчасною та не свідчить про невиконання відповідачем рішення від 15 липня 2016 року № 16, оскільки вказаним рішенням про примусове повернення зобов`язано відповідача покинути територію України до 18 липня 2016 року, тоді як стягнення накладеного до визначеної дати.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Дарницький РВ ГУДМС України у місті Києві, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Скаржник зазначає, що іноземець, або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове видворення. ОСОБА_1 порушує вимоги статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та пункт 8 Постанови №150 та ухиляється від виїзду після прийняття рішення про примусове видворення.
Заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Дарницького РВ ГУДМС України у місті Києві на рішення суду першої та апеляційної інстанцій.
15 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Бевзенко В.М. (суддя-доповідач), Шарапа В.М., Данилевич Н.А.
23 квітня 2020 року за результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Соколов В.М. - головуючий суддя, Губська О.А., Загороднюк А.Г.
Встановленні судами попередніх інстанцій обставин справи
15 липня 2016 року Дарницьким РВ ГУДМС України у місті Києві прийнято рішення №16 про примусове повернення за межі України громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов`язано її покинути територію України до 18 липня 2016 року.
Рішення прийняте на підставі приписів статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI оскільки громадянкою Республіки Узбекистан порушені правила перебування на території України.
Одночасно з прийняттям рішення про повернення ОСОБА_1 з України, останню притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі частини 1 статті 203 КУпАП за порушення правил перебування в Україні та накладено штраф у розмірі 510 грн.
Оскільки рішення №16 відповідачем добровільно не виконане, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом про примусове видворення.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб, без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).
Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 4 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно статті 9 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов`язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
За приписами частин першої, п`ятої та восьмої 26 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їхні дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до частини другої статті 25 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Тобто, держави - учасниці повинні охороняти сім`ю, дитинство, материнство, батьківство та створювати мови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного життя.