Постанова
іменем України
4 червня 2020 року
м. Київ
справа № 638/3414/17
провадження № 51-6436км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Сиволапа А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дзержинського районного суду міста Харкова від 7 листопада 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220000001220, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вищевказаним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 8 листопада 2016 року близько 17-ї години, керуючи технічно справним автомобілем "Renault Clio" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухався по просп. Незалежності в м. Харкові зі сторони просп. Науки в сторону вул. Сумської та, доїхавши до перехрестя просп. Незалежності та вул. Тринклера, повертаючи на перехресті ліворуч, на порушення вимог пунктів 10.1, 16.2 та 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) не переконався в тому, що це буде безпечним, і допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, заподіявши їй згідно з висновком судово-медичної експертизи від 9 грудня 2016 року № 7091-ая/16 тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Апеляційний суд ухвалою від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, порушує питання про зміну вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду в частині призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 286 КК та просить призначити йому покарання у виді штрафу без позбавлення права керувати транспортними засобами, а також просить закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі ст. 49 КК, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв`язку із закінченням строків давності. Вважає, що суди обох інстанцій не повною мірою врахували ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, наявність обставин, що пом`якшують покарання, а саме наявність на його утриманні батьків похилого віку, його щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, те, що він займається підприємницькою діяльністю і керування транспортним засобом є джерелом його доходу, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання. Неврахування судами обох інстанцій указаних обставин, на переконання ОСОБА_1, призвело до призначення йому занадто суворих та несправедливих основного та додаткового покарань.
Також засуджений, посилаючись на вимоги п. 1 ч. 1 ст. 49 КК, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, вважає, що апеляційний суд повинен був постановити рішення, яким закрити кримінальне провадження стосовно нього, оскільки ухвала суду апеляційної інстанції була постановлена 19 вересня 2019 року, тобто більше ніж через 2 роки після ДТП, яке сталося 8 листопада 2016 року.
На переконання ОСОБА_1, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки в ній не зазначено мотивів та підстав, виходячи з яких його апеляційну скаргу суд залишив без задоволення.
У запереченнях на касаційну скаргу потерпіла вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважав вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу засудженого такою, що не підлягає задоволенню.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки судів обох інстанцій щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, за обставин, установлених у вироку, ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, у тому числі на показаннях засудженого, який визнав вину у скоєнні інкримінованого йому діяння.
Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість у частині призначення ОСОБА_1 як основного у виді обмеження волі на строк 1 рік із застосуванням положень ст. 75 КК, так і додаткового покарання у виді позбавлення його права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, то вони є необґрунтованими з огляду на таке.
Зі змісту скарги вбачається, що засуджений фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статей 69, 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Положеннями ст. 75 КК передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.