Постанова
Іменем України
04 червня 2020 року
м. Київ
справа № 237/2676/17
провадження № 51-165км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Наставного В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Діхтярук О.К.,
засудженого
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
захисника
(в режимі відеоконференції) Верченко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Верченко О.О. на вирок Мар`їнського районного суду Донецької області від 17 січня 2019 року та вирок Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050690000627, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вищевказаним вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно 5000 грн та 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а на користь останнього ще й 686,38 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 06 травня 2017 року близько 00:20 біля будинку № 29 на проспекті Соборному в м. Кураховому на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли раптово, ударив ОСОБА_3 кулаком в обличчя, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров`я, у виді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку та синця.
Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, а скаргу потерпілого ОСОБА_3 задовольнив частково, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК покарання у виді 120 годин громадських робіт, виключив з мотивувальної частини вироку у формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, посилання на висновок експерта № 148 від 21 червня 2017 року, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Верченко О . О ., посилаючись на недоведеність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Як зазначає захисник, вирок суду обґрунтований лише показаннями потерпілого та даними протоколу слідчого експерименту, чого недостатньо для засудження ОСОБА_1 . На думку Верченко О.О., протокол слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_7 не міг бути покладений в основу вироку, оскільки вказаний свідок не була допитана безпосередньо в суді, а тому цей доказ є недопустимим, як і висновок експерта щодо заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, адже всупереч вимогам ст. 290 КПК медична документація, котру досліджував експерт, стороні захисту не відкривалась і була надана експерту в позапроцесуальний спосіб. Крім того, захисник стверджує, що суд у вироку не навів підстав для задоволення цивільних позовів та не обґрунтував розміру сум, які підлягають стягненню. Апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення, не усунув їх, безпосередньо не дослідив доказів, хоча мав зробити це з власної ініціативи, а тому рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК. Неправильним захисник вважає і те, що апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді громадських робіт, вмотивував таке рішення тим, що останній на час апеляційного перегляду справи не сплатив штрафу, хоча обвинувачений і не зобов`язаний був цього робити, оскільки вирок на той час ще не набрав законної сили. На думку захисника, апеляційний суд призначив засудженому суворе покарання, без урахування даних про особу ОСОБА_1 , який не судимий, характеризується задовільно, вчинив злочин невеликої тяжкості, будучи неповнолітнім, працює неофіційно та має можливість сплатити штраф.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та потерпілий ОСОБА_3 вважають її необґрунтованою та просять залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення, просила оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено.
Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
Такий висновок місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, наданими в суді потерпілими ОСОБА_8, ОСОБА_3 (про те, як ОСОБА_1 спочатку вдарив ОСОБА_8, а потім ОСОБА_3 в голову, від чого останній упав і втратив свідомість), свідком ОСОБА_9, даними протоколів слідчих дій та висновком експерта.
Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 125 КК як умисне спричинення легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров`я.
При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту, визнав показання потерпілих та свідка послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було.
Необґрунтованими є доводи захисника про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_7, яку, незважаючи на вжиті судом заходи, не було допитано в судовому засіданні. Як убачається з вироку, місцевий суд послався на зазначений протокол як на доказ у цілому, а не виключно на показання ОСОБА_7, отримані в ході вказаної слідчої дії.
Під час слідчого експерименту свідок у присутності понятих показала про обставини вчинення ОСОБА_1 злочину. Вказана слідча дія проведена з дотриманням вимог ст. 240 КПК, а за її результатом складено відповідний протокол, зміст якого відповідає положенням ст. 104 КПК.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника стосовно недопустимості покладеного в основу обвинувального вироку доказу - висновку експерта, яким встановлено вид та ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, то вони також безпідставними, виходячи з нижченаведеного.
Відповідно до приписів ст. 290 КПК стороні захисту було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, з якими ОСОБА_1 ознайомився 29 червня 2017 року.
Згідно висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.