ПОСТАНОВА
Іменем України
11 червня 2020 року
Київ
справа №826/14506/17
адміністративне провадження №К/9901/48585/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року, прийняте у складі судді Кузьменко А. І., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: Костюк Л.О. (головуючий), Кузьмишиної О.М., Твердохліб В.А.
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому просив:
1.1. визнати бездіяльність відповідача по завершенню виконавчого провадження №25426593 у зв`язку з його закінченням на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" протиправною;
1.2. зобов`язати відповідача завершити виконавче провадження №25426593 в зв`язку з його закінченням на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" з винесенням постанови про його закінчення.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що ним було подано відповідачу заяву про закриття виконавчого провадження у зв`язку з його закінченням згідно з пунктом 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", однак державним виконавцем виконавче провадження №25426593 закрито у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", що, на думку позивача, є протиправною бездіяльністю відповідача.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. 31 березня 2011 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щадко О.І. №681 від 20 березня 2011 року про звернення стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для задоволення вимоги ВАТ "Банк "Біг-енергія".
5. 27 грудня 2013 року право вимоги за кредитним договором №11/01-09-2005 від 07 вересня 2005 року ВАТ "Банк "Біг-енергія" за договором купівлі-продажу права вимоги №3-233 було передано ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія".
6. В подальшому, ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" передало право вимоги за кредитним договором №11/01-09-2005 від 07 вересня 2005 року ТОВ "Гровінг Стейт", яке 21 липня 2016 року передало право вимоги за вказаним кредитним договором громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 .
7. Крім того, 21 липня 2016 року між ТОВ "Гровінг Стейт" та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_2 укладено договори відступлення права вимоги за договором іпотеки №602 та №605.
8. Відповідно до вимог статті 36 Закону України "Про іпотеку" 07 вересня 2016 року право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 в рамках передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
9. Як вбачається з матеріалів справи, 16 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про закриття (завершення) виконавчого провадження у зв`язку з його закінченням відповідно до вимог статей 49, 50 Закону України "Про виконавче провадження".
10. 03 листопада 2017 року головним державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
11. Вважаючи бездіяльність відповідача по завершенню виконавчого провадження №25426593 в зв`язку з його закінченням на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
12. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 19 лютого 2018 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
13. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що чинна станом на момент звернення позивача із заявою від 16 жовтня 2017 року редакція Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII, не містила пункту 8 частини 1 статті 49. Водночас, позивачем не оскаржується постанова державного виконавця від 03 листопада 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу, як і підстава, за якої її прийнято, а відтак судом не досліджується в межах даного спору правомірність прийняття такої постанови. Суди прийшли до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права, що позбавляє суд можливості задовольнити позовні вимоги.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
14. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
15. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судове рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.
16. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що, відмовляючи в розгляді справи в зв`язку з відсутністю пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" в чинній редакції закону суди попередніх інстанцій порушили норми законодавства щодо заборони відмови в розгляді справи. До того ж пункт 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" в новій редакції Закону не зник, а був перенесений в пункт 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", тобто він існує і в новій редакції Закону.
16.1. Скаржник також зазначає, що до правовідносин, що склалися в рамках виконавчого провадження №25426593, яке було відкрито 31.03.2011 має застосовуватися редакція Закону України "Про виконавче провадження", яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження і має застосовуватися пункт 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" та частина восьма статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла на момент відкриття виконавчого провадження. Тим більше, що редакція Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 набрала чинності тільки 05.10.2016, тобто вже після того, як зобов`язання за виконавчим написом приватного нотаріуса було виконано в рамках позасудового врегулювання шляхом передачі 07.09.2016 іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання згідно із ст.ст.36, 37 Закону України "Про іпотеку", що стало підставою для закінчення виконавчого провадження. Тобто, зобов`язання за виконавчим написом нотаріуса було повністю виконано 07.09.2016 під час дії Закону України "Про виконавче провадження" в попередній редакції.
16.2. Також позивач звернув увагу, що поняття "припинення виконавчого провадження", яке застосовано судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення, як в поточній редакції Закону України "Про виконавче провадження", та і в попередніх редакціях Закону України "Про виконавче провадження" відсутнє, що свідчить про неправильне застосування судом цього Закону.
17. Відповідач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
V. Джерела права й акти їх застосування
18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
19. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
20. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України "Про виконавче провадження".
22. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
23. 5 жовтня 2016 року набрав чинності Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
24. Відповідно до ч. 1 та п. 1, ч. 2, ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
25. Статтею 37 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;