ПОСТАНОВА
Іменем України
11 червня 2020 року
Київ
справа №826/20448/16
провадження №К/9901/780/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Єресько Л. О., Мартинюк Н. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року, ухваленого у складі головуючого судді Каракашьяна С. К., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Собківа Я. М., суддів: Ісаєнко Ю. А., Файдюка В. В.
І. Суть спору
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
1.1. визнати незаконним і скасувати наказ ДФС України від 04 листопада 2016 року № 3568-0 "Про звільнення ОСОБА_1 ";
1.2. поновити позивача на посаді начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління податку на додану вартість Департаменту оподаткування юридичних осіб ДФС України.
1.3. стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, що складає 119664,40 гривень.
2. В мотивування позову зазначає, що, починаючи з 01 серпня 1996 року, позивач працювала на різних посадах в органах державної податкової (фіскальної) служби України. За період її роботи органи податків і зборів неодноразово реорганізовувались, змінюючи назву.
2.1. Позивач вказує, що відділ організації перевірок відшкодування ПДВ управління податку на додану вартість Департаменту оподаткування юридичних осіб, який очолювала позивач, змінено на відділ контролю за відшкодуванням ПДВ Департаменту податків і зборів з юридичних осіб, при цьому зміна стосувалася тільки однієї посади, яку було скорочено.
2.2. При цьому, позивач стверджує, що їй протиправно не було запропоновано посад у новоствореному відділі, внаслідок чого наказом ДФС України від 04 листопада 2016 року № 3568-о, позивача звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), через скорочення штатів.
2.3. Вважаючи своє звільнення з посади незаконним, оскільки позивач має переважне право на залишення на роботі при скороченні працівників у зв`язку з тривалим безперервним стажем роботи в органах податкової служби та високої кваліфікації, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернулась до суду з вимогою про скасування наказу щодо її звільнення.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до наказу від 01 серпня 1996 року № 123-К-А ОСОБА_1 призначено на посаду державного податкового ревізора - інспектора як молодшого фахівця, до відділу контролю за діяльністю довірчих товариств та інших небанківських фінансових установ Управління аудиту Державної податкової інспекції по Радянському районі міста Києва.
4. 23 листопада 2001 року Державною податковою адміністрацією України видано наказ № 1263-о, яким позивача призначено на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу організації перевірок відшкодування ПДВ Управління супроводження перевірок Головного управління податкового аудиту та валютного контролю.
5. Подальші зміни місця роботи в межах центрального органу виконавчої влади, відбувалися виключно у зв`язку з організаційними змінами, змінами структури штатного розпису, утворення та ліквідації Міністерства доходів і зборів України.
6. Наказом від 27 серпня 2015 року № 2689-о позивачу присвоєно спеціальне звання "Радник податкової та митної справи першого рангу".
7. 25 липня 2016 року ОСОБА_1 попереджено про звільнення із займаної посади начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління податку на додану вартість Департаменту оподаткування юридичних осіб ДФС України. При цьому у повідомленні про наступне її вивільнення зазначено про відсутність наявних вакантних посад.
8. Натомість, за твердженням відповідача, позивачу запропоновано чотири наявні вакантні посади:
провідного інспектора відділу електронного документообігу та архіву управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;
провідного інспектора відділу документообігу вхідної кореспонденції архіву управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;
головного державного інспектора відділу євроінтеграції та проектів розвитку управління міжнародних зв`язків Департаменту організації роботи Служби на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 ;
головного державного інспектора відділу організації роботи територіальних органів по супроводженню податкових спорів управління супроводження судових спорів Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_3 .
9. Згідно з актом від 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 відмовилась від підпису вказаної пропозиції.
10. Наказом ДФС України від 04 листопада 2016 року № 3568-0 звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління податку на додану вартість Департаменту оподаткування юридичних осіб ДФС України за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності ДФС України.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, позовні вимоги задоволено.
11.1. Визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 04 листопада 2016 року № 3568-о.
11.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління податку на додану вартість Департаменту оподаткування юридичних осіб ДФС України.
11.3. Стягнуто з ДФС України на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 листопада 2016 року по дату поновлення в сумі 119664,38 гривень.
12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено виконання, на момент звільнення позивача вимог статті 42 КЗпП України, а саме проведення порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі. Разом з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що ДФС України не виконало в повній мірі покладеного на нього статтею 49-2 КЗпП України обов`язку, при вивільненні працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, запропонувати йому всі наявні вакантні посади, які позивач може обіймати.
13. Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
14. У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.
15. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій проведеної реорганізації до структури ДФС України, внаслідок якої відбулися структурні зміни та скорочення штатної чисельності, а відтак оскаржуваний наказ про звільнення позивача є правомірним. Разом з цим вказує про проведення оцінки продуктивності і кваліфікації позивача та інших посадових осіб під час вирішення питання щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.
16. Водночас позивач у відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити їх без задоволення, а судові рішення - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
17. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
18. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
19. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
20. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
21. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
22. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
24. Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.
25. За змістом статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників.
Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
26. Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;