ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
10 червня 2020 року
справа №520/5568/19
адміністративне провадження №К/9901/9854/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 у складі судді Тітова О. М.,
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 у складі суддів Макаренко Я. М., Мінаєвої О. М., Старосуда М. І.,
у справі № 520/5568/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛСІМО"
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень,-
У С Т А Н О В И В:
03.06.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛСІМО" (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування наказу від 01.03.2019 №1613 та податкових повідомлень - рішень від 28.05.2019 №0000471405, № 0000481405.
23.10.2019 рішенням Харківського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020, позов задоволено.
Ухвалюючи рішення у справі суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем під час проведення документальної невиїзної перевірки позивача порушено приписи підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, а отже така перевірка є незаконною.
За висновком суду апеляційної інстанції дані перевірок результатів діяльності платника податків є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень, рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами, про що безпосередньо зазначено в нормах згідно яких прийняті акти індивідуальної дії, що є предметом позову у цій справі.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню, що в свою чергу зумовило скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеній у постанові від 12.06.2018 по справі №821/597/17, яку відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд апеляційної інстанції врахував при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Оцінюючи доводи податкового органу в частині посилання на вирок від 20.06.2019 по справі №761/3596/18 в підтвердження своїх доводів про порушення позивачем податкового законодавства, зафіксованого в акті перевірки від 26.04.2019 № 11441/20-40-14-5-07/39990915, а відтак законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів апеляційного суду визнала неприйнятними з огляду на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі незаконно проведеної перевірки, а тому є незаконними.
06.04.2020 до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області, яка ухвалою цього Суду від 08.04.2020 залишена без руху.
22.05.2020 ухвалою Верховного Суду внаслідок усунення відповідачем недоліків касаційної скарги відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі № 520/5568/19 з підстав пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та витребувано справу №520/5568/19 із Харківського окружного адміністративного суду.
24.05.2020 справа №520/5568/19 надійшла до Верховного Суду.
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №520/5568/19 є оскарження судових рішень перелік яких визначений у пункті першому частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права, а саме, пункт 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21.01.2020 по справі № 804/15214/15.
Позивач відзив на касаційну скаргу відповідача до Суду не надав, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Системний аналіз наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 цього кодексу, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відтак предметом дослідження цієї справи є застосування норми права, а саме, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21.01.2020 по справі № 804/15214/15.
Неналежність застосування цих норм полягає у неврахуванні відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вироку від 20.06.2019 по справі №761/3596/18, яким ОСОБА_1 засуджено за частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України.
Оцінюючи спірні правовідносини суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Головним управлінням ДФС у Харківській області на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алсімо" сформовано запит про надання інформації (пояснень та їх документального підтвердження) від 05.12.2018 № 650671/10/20-40-14-05-14, в якому вказано на те, що податковим органом виявлено факти, що свідчать про допущене Товариством порушення норм пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок неправомірного віднесення сум податку до податкового кредиту за звітні періоди лютого, березня, квітня, травня, жовтня 2018 року внаслідок включення до податкового кредиту, сум ПДВ, податкових накладних січня 2017, грудня 2016, вересня, жовтня 2016 років. Правовими підставами для витребування документів у запиті визначено вимоги підпунктів 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, пунктів 1 і 3 абзацу третього пункту 73.3 статті 73, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. Запит направлено на адресу підприємства, що підтверджується копією рекомендованого поштового відправлення, в якому, однак, відсутні докази отримання (не вручення) адресатом вказаного листа.
31.01.2019 податковим органом на адресу Товариства сформовано запит №5061/10/20-40-14-05-11, в якому зазначено про виявлення фактів, що свідчать про допущене Товариством порушення норм пункту 187.1 статті 187, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок не реєстрації податкових накладних на продаж ТМЦ в адресу ПрАТ "ДТРЗ" (код ЄДРПОУ 659101) та не подачі податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2016 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року та січень 2017 року. З посиланням на приписи підпунктів 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, пунктів 1 і 3 абзацу третього пункту 73.3 статті 73, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України податковим органом висловлено прохання надати інформацію (пояснення та їх документальне підтвердження ) з приводу вищезазначених фактів. Цей запит був направлений в адресу Товариства через Харківський ОВ спецзв`язку. Копія фіскального чека не містить номер рекомендованого листа, яким надіслано запит.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що запит №5061/10/20-40-14-05-11 від 31.01.2019 про надання пояснень та їх документальних підтверджень рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства надісланий не був.
Керівником податкового органу 01.03.2019 прийнято наказ № 1613 Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства, з визначенням підстав такого прийняття положення підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 41.1 статті 41, пунктів 61.1, 61.2 статті 61, підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою прийняття наказу послугували судження суб`єкта про ненадання платником податків пояснень та документів на запити контролюючого органу.
Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз положень підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що обов`язковою передумовою здійснення документальної перевірки позивача є направлення письмового запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.
Аналізуючи правове регулювання отримання податкової інформації, а саме статтю 73 Податкового кодексу України та постанову Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1245 "Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом" (далі - Порядок), якими встановлено право контролюючих органів на звернення до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження, підстави надіслання, вимоги до запиту та належність вручення.
Покликаючись на правову позицією Верховного Суду наведену у постанові від 20.03.2018 по справі №815/6267/15, яка врахована відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що аналіз зазначених у судовому рішенні норм податкового законодавства свідчить про те, що запит контролюючого органу про надання відповідної інформації платником податків повинен містити конкретні підстави, тобто, чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження. У разі якщо запит складено з порушенням вимог платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.
Аналізуючи положення пункту 78.4 статті 78, пунктів 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, за якими документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, суд апеляційної інстанції зазначає, що документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
На адресу позивача надсилалися запити Головного управління ДФС у Харківській області від 05.12.2018 №650671/10/20-40-14-05-14, від 31.01.2019 № 5061/10/20-40-14-05-11 про надання інформації та її документального підтвердження.
Перевіряючи відповідність запитів встановленим до них вимогам Податкового кодексу України та Порядку, суд апеляційної інстанції встановив, що запит від 05.12.2018 складено з порушенням вимог податкового законодавства, оскільки у ньому не конкретизовано контрагентів позивача, з якими у позивача відбулися нереальні, на думку відповідача, господарські операції, а отже не зазначено чітко окреслені обставини, що є підставою для отримання контролюючим органом пояснень та їх документального підтвердження у контексті змісту податкової інформації, на підставі якої відповідач дійшов висновку про порушення безпосередньо Товариством вимог податкового законодавства, запит від 31.01.2019 не був відправлений позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення та не був вручений особисто, що унеможливлює визнання його вручення у відповідності до вимог статті 42 Податкового кодексу України, висновки відповідача про наявність підстав для проведення перевірки позивача через ненадання ним відповіді на цей запит є помилковими.