1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Окрема думка


ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Єленіної Ж. М., Яновської О. Г.,

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 квітня 2020 року в адміністративній справі № 9901/238/18 (провадження № 11-1215заі19)

запозовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Галицький районний суд міста Львова, Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС), про визнання протиправним та нечинним рішення

Короткий виклад історії справи

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами визнати протиправним та нечинним рішення ВРП від 4 квітня 2019 року № 1044/0/15-19 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду міста Львова» (далі - Спірне рішення).

Наголошуючи на протиправності Спірного рішення, позивач, зокрема, зазначив, що частиною дев`ятнадцятою статті 79 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачені виключні підстави для відмови ВРП у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, для встановлення яких остання повинна керуватись власною оцінкою обставин, пов`язаних з кандидатом на посаду судді та його особистими якостями. Водночас з посиланням на практику Європейського суду з прав людини позивач наголошує на тому, що рішення ВРП у його персональному випадку повинне відповідати критеріям об`єктивності та обґрунтованості, а законодавство, яке регулює повноваження ВРП - критеріям щодо «якості закону» та принципу юридичної визначеності.

Вважає покликання у Спірному рішенні на велику кількість скасованих в апеляційному порядку судових рішень, постановлених позивачем на посаді судді, безпідставним, а оцінку законності цих судових рішень, правильності висновків суду щодо обставин справи та оцінки доказів - неприпустимою.

Посилається на непослідовність практики Ради при ухваленні рішень за результатами розгляду рекомендацій ВККС про призначення суддів за подібних обставин, що, на його думку, свідчить про порушення принципу рівності перед законом.

Указує й на те, що Спірне рішення мотивоване неодноразовим розглядом питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Але відповідач не надав значення тому, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за наслідками порушених стосовно нього дисциплінарних проваджень лише один раз, а в решті випадків дисциплінарне провадження було або закрито, або ухвалювалися рішення про відмову у притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності.

Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції

У цій справі встановлені фактичні обставини, які стисло можна викласти так.

Президент України Указом від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Сніжнянського міського суду Донецької області строком на п`ять років. До виконання повноважень на посаді судді зазначеного суду позивач не приступив.

Президент України Указом від 14 лютого 2015 року № 81/2015 перевів ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду м. Львова в межах п`ятирічного строку.

Відповідно до наказу Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого 2015 року № 11/К ОСОБА_1 визнаний таким, що приступив до виконання обов`язків на посаді судді цього суду з 24 лютого 2015 року.

ВККС рішенням від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й позивача.

ВККС рішенням від 31 липня 2018 року № 1415/ко-18 визначила, що суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання набрав 756,6 бала та визнаний таким, що відповідає займаній посаді.

Цей же орган рішенням від 22 жовтня 2018 року № 479/дс-18 рекомендував призначити ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду м. Львова.

7 листопада 2018 року рекомендації ВККС щодо позивача надійшли до ВРП для розгляду.

За результатами перевірки матеріалів стосовно внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду м. Львова член ВРП Мірошниченко А . М. склав висновок від 11 лютого 2019 року, у якому містилася пропозиція Раді ухвалити рішення про відмову у внесенні подання відносно позивача.

Спірним рішенням ВРП відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду м. Львова.

Рада, коли ухвалювала це рішення, виходила з наявності підстав, передбачених частиною дев`ятнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII, для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді Галицького районного суду м. Львова, оскільки за результатами розгляду рекомендації ВККС відповідач установив відомості, які не були предметом розгляду ВККС та викликали обґрунтований сумнів стосовно відповідності позивача критерію доброчесності, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з його призначенням на посаду судді.

У Спірному рішенні Рада зазначила, що під час аналізу судових рішень за даними Єдиного державного реєстру судових рішень виявлено, що за 2018 рік суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 ухвалив постанови, якими особи, що визнавалися винними у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 483 Митного кодексу України (далі - МК) та пов`язаних з переміщенням товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю з використанням транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), звільнялися від адміністративної відповідальності або до них не застосовувалося стягнення у вигляді конфіскації транспортних засобів (справи № 461/5856/18, № 461/5837/18, № 461/5830/18, № 461/5840/18, № 461/4207/18, № 461/1633/18, № 461/1624/18, № 461/1621/18, № 461/3793/18, № 461/3550/18, № 461/3333/18, № 461/2382/18, № 461/2388/18, № 461/1045/18, № 461/2619/18, № 461/531/18, № 461/6055/17, № 461/5693/17, № 461/5705/17, № 461/5707/17).

У 2017 році вказаний суддя ухвалив 17 таких постанов (справи № 461/4461/17, № 461/2320/17, № 461/6044/17, № 461/6833/17, № 461/4819/17, № 461/7486/17, № 461/1405/17, № 461/331/17, № 461/7684/17, № 461/91/17, № 461/3098/17, № 461/8728/17, № 461/2494/17, № 461/4819/17, № 461/4303/17, № 461/8062/17, № 461/3441/17).

В окремих випадках суддя Лялюк Є. Д. конфісковував лише колеса транспортних засобів (справи № 461/6045/17, № 461/6046/17, № 461/997/17), у яких було влаштовано сховища (тайники), що, на думку відповідача, суперечить положенням статті 483 МК, яка передбачає конфіскацію саме транспортних засобів, а не окремих їх складових частин чи конструктивних елементів.

Справи зазначеної категорії (у яких винні особи фактично звільнялися від найбільш суворого стягнення, яке їм загрожувало) становили значну частину від загальної кількості справ за статтею 483 МК, розглянутих суддею ОСОБА_1

Різкі відмінності у практиці застосування одних і тих самих положень матеріального закону протягом нетривалого часу, істотне відхилення від достатньо чітких і однозначних положень закону, які не можуть бути пояснені текстом судового рішення, на думку ВРП, здатні підірвати довіру до суду, особливо враховуючи те, що невмотивовані відхилення від тексту закону супроводжувалися звільненням осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, від найбільш суворого стягнення, що їм загрожувало, - конфіскації транспортного засобу із влаштованим тайником, що використовувався для незаконного переміщення товарів через митний кордон.

Рада констатувала також, що за відомостями суддівського досьє «Інформація про підстави скасування судових рішень, ухвалених суддею ОСОБА_1 , починаючи з 1 січня 2012 року, за період здійснення суддею ОСОБА_1 правосуддя у Галицькому районному суді міста Львова скасовано 124 судових рішення, які він постановив (ухвалив), змінено 6 судових рішень.

ВРП відзначила, що на тлі нетривалого здійснення правосуддя в Галицькому районному суді м. Львова (лише три роки шість місяців) така велика кількість скасованих апеляційним судом судових рішень може вказувати на обставини, які можуть викликати обґрунтований сумнів у відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності.

Ще підставами на підтвердження обґрунтованості сумнівів щодо відповідності позивача критерію доброчесності ВРП визнала й те, що його дії неодноразово були предметом розгляду дисциплінарних органів. Із цього Рада встановила, що Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 22 жовтня 2018 року № 3188/2дп/15-18 залишила без розгляду дисциплінарну скаргу стосовно дій судді ОСОБА_1 , Перша Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 4 січня 2019 року № 1/1дп/15-19 відмовила у притягненні судді ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності. Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 20 лютого 2019 року № 510/3дп/15-19 відкрила стосовно судді ОСОБА_1 дисциплінарну справу, розгляд якої на час прийняття Спірного рішення не був закінчений.

Рада рішенням від 11 вересня 2018 року № 2866/0/15-18, яке ухвалила за результатами перегляду рішення її Першої Дисциплінарної палати про відмову у притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності, притягнула його до дисциплінарної відповідальності у виді попередження.

Вважаючи Спірне рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 22 жовтня 2019 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував Спірне рішення. Стягнув на користь позивача витрати, пов?язані зі сплатою судового збору.

За висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, відмовляючи у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду з підстав, визначених нормою пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, ВРП під час розгляду рекомендацій ВККС у встановленому законом порядку не мала обґрунтованих відомостей щодо наявності небезпідставного сумніву стосовно відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням, які не були предметом розгляду ВККС або яким не було надано належної оцінки в межах процедури кваліфікаційного оцінювання.

Цей суд зазначив, що обставина щодо кількості скасованих судових рішень, ухвалених позивачем за період роботи на посаді судді районного суду, не повинна слугувати самостійною підставою для висновків щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та прийняття Спірного рішення, яке, фактично зводиться до надання оцінки законності судових рішень, прийнятих позивачем на посаді судді, зокрема правильності застосування норм матеріального і процесуального права при їх прийнятті та відповідності викладених у них висновків практиці вищих судових інстанцій у подібних справах, що суперечить положенням частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII.

Зазначені ВРП обставини щодо наявності у ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень не могли слугувати самостійним мотивом для обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням, а накладене на позивача дисциплінарне стягнення у виді попередження на час ухвалення Спірного рішення вважалося погашеним.

Іншою підставою, якою суд першої інстанції обґрунтував свій висновок про протиправність Спірного рішення, є непослідовність дій відповідача при вирішенні питання щодо внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді, оскільки, як зазначив суд, щодо інших осіб за подібних обставин ВРП приймала протилежні рішення - про внесення відповідних подань.

ВРП не погодилася із зазначеним рішенням суду і подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

На переконання ВРП, суд не мав правових підстав для визнання протиправним і скасування ухваленого нею рішення, а зроблені судом висновки є необґрунтованими.

Зазначає, що на Раду покладено обов`язок з формування високопрофесійного корпусу суддів, представники якого мають викликати довіру у громадян. Наявність або відсутність сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а також наявність обставин, які можуть викликати суспільну недовіру до суду, у випадку призначення кандидата на посаду судді ґрунтується на внутрішній оцінці кожного члена ВРП, який бере участь у голосуванні й ухваленні рішення, сукупності усіх чинників, які стосуються кандидата.

На думку відповідача, не можуть бути предметом оцінки судом дискреційні повноваження ВРП.

Прийняттю Спірного рішення передувала оцінка Радою обставин, що стосувались конкретного кандидата, які своєю чергою викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності судді ОСОБА_1 критерію доброчесності.

Наголошує, що відомості щодо інших кандидатів на посаду судді, а також їх оцінка ВРП мають індивідуальний характер, що спростовує твердження суду про непослідовність практики ВРП при прийнятті рішень за результатами розгляду рекомендацій ВККС щодо призначення суддів за подібних обставин.

ВРП наголосила, що у Спірному рішенні містяться посилання на підстави відмови у внесенні Президенту України відповідного подання та мотиви, з яких ВРП дійшла таких висновків.

ВККС надіслала пояснення на апеляційну скаргу, у яких повідомляє про результати проведеного відносно судді ОСОБА_1 кваліфікаційного оцінювання, які, на думку Комісії, є переконливим підтвердженням відповідності цього судді займаній посаді, з огляду на що було прийнято відповідне рішення від 31 липня 2018 року № 1415/ко-18.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначаючи мотиви, подібні тим, що висловлені в позовній заяві, наголошує на вмотивованості, обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 квітня 2020 року апеляційну скаргу ВРП задовольнила.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року скасувала та ухвалила нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, ураховуючи наведені ВРП мотиви прийняття Спірного рішення, не вбачає підстав стверджувати, що висновки відповідача є свавільними, нераціональними, не підтвердженими доказами або помилковими щодо фактів.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, суд вправі перевірити аргументованість, обґрунтованість висновків органу суддівського самоврядування, однак не може підміняти його та на власний розсуд їх переоцінювати.

За змістом положень пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII переконання ВРП в існуванні обставин, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку призначенням на посаду судді, незалежно від наявності або відсутності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, можуть бути самостійною підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду. При цьому таке рішення приймається ВРП за результатами голосування відповідно до внутрішнього переконання кожного з її членів, які беруть участь у голосуванні.

Спірне рішення ґрунтується не на

................
Перейти до повного тексту