ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2020 року
м. Київ
справа № 369/9525/17
провадження № 51-118км20
Верховний Суд колегією суддів
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Могильного О. П., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Вараниці В. М.,
захисника Яроша С. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Ярош Л. В. на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110200003629, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого у тому ж місті ( АДРЕСА_3 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 11 червня 2017 року приблизно о 14:30, знаходячись у дворі багатоповерхового житлового будинку АДРЕСА_4, в ході сварки з ОСОБА_2, який сидів на лавці у вказаному дворі та вигулював собак, на ґрунті неприязних відносин, завдав двох ударів кулаком в обличчя потерпілого ОСОБА_2, заподівши тим самим останньому середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді уламкового перелому лівої виличної кістки зі зміщенням відламків.
Київський апеляційний суд ухвалою від 09 жовтня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Ярош Л. В., посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги захисник указує на те, що судами в супереч ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) безпосередньо не досліджувалися рентгенівські знімки від 11 і 12 червня 2017 року та висновок рентгенолога від 30 червня 2017 року, на підставі яких був складений і покладений в основу обвинувального вироку висновок експерта від 27 червня 2017 року № 110. Ці ж знімки та висновок рентгенолога не відкривався стороні захисту в порядку ст. 290 КПК. Також захисник зазначає, що місцевий суд не навів мотивів, з яких відмовив у задоволені клопотання сторони захисту про визнання рентгенівських знімків та висновку рентгенолога недопустимим доказом, а суд апеляційної інстанції аналогічне клопотання взагалі залишив не вирішеним. Крім того суд першої інстанції безпідставно не визнав недопустимим доказом протокол слідчого експерименту від 06 липня 2017 року, оскільки дата на відеозаписі до цього протоколу не відповідала даті складання самого протоколу, як і не відповідав час та тривалість цього відеозапису із часом і тривалістю зазначеному у протоколі складеному за результатом цієї слідчої дії. В свою чергу апеляційний суд, встановивши вказані розбіжності дійшов необґрунтованого висновку про те, що доказом є не відеозапис, а сам протокол слідчого експерименту, який ніким не оспорювався. При цьому, захисник звертає увагу на те, що апеляційний суд допустився припущень, вказавши, що вказані розбіжності могли виникнути в результаті того, що слідчий пізніше скопіював відеозапис ніж склав протокол. Крім того Ярош Л. В. зазначає, що місцевий суд з формальних підтавав двічі відмовив у розгляді скарг сторони захисту поданих в порядку ст. 303 КПК на дії слідчого, а апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що суд не повинен приймати окреме процесуальне рішення за такими скаргами. Також захисник вказує на те, що зазначені порушення допущені місцевим судом, не були усунуті судом апеляційної інстанції, який відповідних доводів апеляційної скарги не перевірив та не надав їм відповідної оцінки.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Ярош С. В. підтримав касаційну скаргу захисника Ярош Л. В., просив її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі.
Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без змін.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Посилання захисника на неповноту судового розгляду, незгоду з наданою судом оцінкою доказів, та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє ці доводи касаційної скарги захисника.
За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням,
яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та викладені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає безпідставними доводи захисника щодо недопустимості протоколу слідчого експерименту від 06 липня 2017 року проведеного за участі потерпілого ОСОБА_2 .
За правилами ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Відповідно до ч. 2 вказаної норми процесуального закону під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.
Згідно з ч. 1 ст. 107 КПК рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час досудового розслідування приймає особа, яка проводить відповідну процесуальну дію. За клопотанням учасників процесуальної дії застосування технічних засобів фіксування є обов`язковим.
Частиною 6 ст. 107 КПК передбачено, що незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.
Як видно зі змісту згаданого протоколу, слідчий експеримент був проведений слідчим за участю потерпілого та двох понятих. Хід слідчого експерименту було зафіксовано на відеокамеру та у подальшому записано на диск, який долучений до протоколу.
Сторона захисту під час розгляду кримінального провадження судами першої і апеляційної інстанцій вказувала на недопустимість згаданого протоколу слідчого експерименту через невідповідність дати створення відеозапису записаного на диску із датою проведення цією слідчої дії зафіксованої у протоколі.
Разом з тим із відеозапису до вказаної слідчої дії убачається, що слідча в присутності понятих та потерпілого під відеозапис повідомила про дату проведення слідчої дії, а саме 06 липня 2017 та час її завершення о 14:20, що відповідає даті та часу зафіксованої у протоколі слідчої дії.
При цьому жодних зауважень до протоколу вказаної слідчої дії від учасників не надходило, що підтверджується відповідним записом у протоколі та відповідями її учасників зафіксованих на відео.
Більше того, Верховний Суд звертає увагу на те, що ніхто з сторін кримінального провадження, зокрема і сторона захисту не заперечували сам факт проведення слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_2, під час якого він розповів про обставини заподіяння йому засудженим тілесного ушкодження.
Враховуючи наведене, а також те, що протокол проведення слідчого експерименту відповідає вимогам статей 104-107 КПК, Верховний Суд вважає, що невідповідність дати створення відеозапису, яким був зафіксований хід цієї слідчої дії, відображеної на диску з датою зазначеною у протоколі, з огляду на положення ст. 87 КПК, за обставин цього кримінального провадження, не ставить під сумнів допустимість протоколу слідчого експерименту як доказу.
Також Верховний Суд відхиляє доводи захисника, які стосуються розгляду місцевим судом його скарг поданих в порядку ст. 303 КПК на дії слідчого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що у підготовчому судовому засіданні захисник Ярош Л. В., серед іншого, подала скаргу на дії та бездіяльність слідчої Немерової В. В., в якій просила визнати протиправною бездіяльність вказаної слідчої: 1) щодо включення до реєстру матеріалів досудового розслідування відомостей про процесуальні дії щодо отримання довідки з лікарні № 4975 від 14 липня 2017 року; 2) щодо невчинення жодних процесуальних дій для перевірки та надання правової оцінки фактичним обставинам, які можуть стати підставою для виправдування ОСОБА_1 чи пом`якшення його покарання; 3) щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 про вчинення ОСОБА_2 злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296, ст. 129 КК.
За результатом проведення підготовчого судового засідання місцевий суд постановив ухвалу від 31 жовтня 2017 року, якою зокрема відмовив у задоволенні зазначеної скарги Ярош Л. В., з мотивів того, що подана захисником скарга не відноситься до скарг на дії чи бездіяльність, які можуть бути оскаржені у підготовчому судовому засіданні.
Верховний Суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Положеннями ч. 2 ст. 303 КПК визначено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора (ніж ті, що зазначені в частині 1 цієї статті) не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.