Постанова
Іменем України
09 червня 2020 року
м. Київ
справа № 369/3044/17
провадження № 61-47335св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Державна архітектурно-будівельна інспекція України,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Києво-Святошинська місцева прокуратура,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2018 року у складі Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду
від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - ДАБІ України) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Києво-Святошинська місцева прокуратура, про зобов`язання вчинити дії.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області від 31 жовтня 2016 року скасована реєстрація повідомлення про початок будівельних робіт на об`єкти будівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, замовник - ОСОБА_1 . У подальшому зазначеним органом було встановлено, що ОСОБА_1 виконує будівельні роботи з будівництва багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці, яка не відведена для зазначених цілей, без отримання відповідних умов (містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, технічні умови, завдання на проектування), без розроблення в установленому порядку проектної документації та без документа, що надає право на виконання будівельних робіт, що є порушенням вимог статей 24, 29, 30, 31, 34, 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у зв`язку з чим відповідачу були направлені приписи про усунення порушень вимог законодавства, які залишені ОСОБА_1 без реагування.
Посилаючись на наведене, та покладений відповідно до статті 10 Закону України "Про архітектурну діяльність" на позивача обов`язок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, просив зобов`язати
ОСОБА_1 знести за власний рахунок багатоквартирний житловий будинок, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2018 року провадження у справі за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України закрито.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність у справі сторони - суб`єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій. Відділ ДАБІ України є суб`єктом владних повноважень, оскільки здійснює делеговані повноваження, а тому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за участю виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад, які виникають під час виконання повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.
Відповідно до статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Вимоги особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно, або заінтересованої особи, що не пов`язані з правом власності на ці будівлі, зокрема, про визнання права на матеріали, одержані при їх знесенні, підлягають розгляду судами на загальних підставах. Метою знесення об`єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об`єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.
Спір, що є предметом розгляду у зазначеній справі, не пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування.
З огляду на наведене, суд дійшов до висновку, що розгляд зазначеної справи належить до компетенції адміністративних судів, а тому провадження у справі слід закрити, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а, від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційні скарги ДАБІ України та ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що зазначений спір підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства, є законним та обгрунтованим, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_3 , у якій заявник просила скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2018 року і постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суди попередніх інстанцій не урахували, що незважаючи на те, що позивачем у даній справі є суб`єкт владних повноважень - ДАБІ України, зазначений спір не є публічно-правовим, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а виник із цивільних правовідносин. Зокрема, спори за позовами органів державного архітектурно-будівельного контролю та/або органів місцевого самоврядування про зобов`язання знесення самочинного будівництва є такими, що пов`язані з вирішенням питання щодо речового права та стосуються захисту порушеного цивільного права. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 листопада 2016 року у справі
№ 21-1959а16, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-718цс17, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 лютого 2018 року у справі 14-16цс18, від 01 березня 2018 року у справі 14-14цс18. Посилання судів попередніх інстанцій на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а,
від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 є безпідставними, оскільки зазначених висновків Верховний Суд дійшов після відкриття провадження у даній справі, а тому вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Суди попередніх інстанцій не урахували, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09 червня 2017 року, було відкрито провадження у даній справі саме за правилами цивільного судочинства.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року, у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.