Постанова
Іменем України
09 червня 2020 року
м. Київ
справа № 296/1676/19
провадження № 61-3813св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - управління Державної міграційної служби України у Житомирській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, на рішення Корольовського районного суду м. Житомира, у складі судді Рожкової О. С., від 17 жовтня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М., від 14 січня 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до управління Державної міграційної служби України у Житомирській області про встановлення факту, що має юридичне значення.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Баку Азербайджанської РСР та у 1988 році разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 переїхав проживати до України. Так, з 1988 року по 1994 рік він проживав по АДРЕСА_1 . В подальшому він переїхав до м. Житомира, де й постійно проживає до цього часу.
Вказував, що встановлення факту його проживання на території України протягом 1988-1994 років необхідне для підтвердження належності до громадянства України. Із цією метою він 02 серпня 2018 року звернувся до відповідача з письмовим повідомленням про зобов`язання припинити громадянство Республіки Азербайджан, однак відсутність судового рішення про встановлення факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року позбавляє можливості оформити громадянство України.
Зазначав, що вказаний факт підтверджується довідкою виконавчого комітету Потіївської сільської ради Радомишльського району, випискою з погосподарської книги, показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Вказані докази були досліджені під час розгляду справи № 296/5791/18 й рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 14 серпня 2018 року встановлений факт проживання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року на території України та факт його проживання у неповнолітньому віці на території України станом на 13 листопада 1991 року. Проте, постановою суду апеляційної інстанції від 09 січня 2019 року зазначене рішення скасоване з тих підстав, що між сторонами існує спір про право.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив встановити факт його постійного проживання в неповнолітньому віці на території України з 1988 року по 1994 рік.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 17 жовтня
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем докази беззаперечно не підтверджують факт його постійного безперервного проживання на законних підставах на території України протягом вказаного ним періоду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки надані позивачем докази беззаперечно не підтверджують факт його постійного проживання на законних підставах на території України протягом вказаного ним періоду. Районним судом належним чином оцінено надані позивачем докази.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, просить скасувати рішення Корольовського районного суду
м. Житомира від 17 жовтня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої
статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вважає, що оскаржені судові рішення є необґрунтованими, оскільки при їх винесенні не були повно та всебічно досліджені обставини справи. Позивачем було надано належні докази, які підтверджують факт його проживання на території України з 1988 по 1994 роки, зокрема довідку виконавчого комітету Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області від 31 травня 2018 року, яка є офіційним документом. Факт проживання позивача на території України підтверджується також записами погосподарської книги, показаннями свідків.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу управління Державної міграційної служби України у Житомирській області посилається на те, що встановивши фактичні обставини справи, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про його постійне проживання на території України з 1988 по 1994 роки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивач ОСОБА_1 є громадянином Республіки Азербайджан, що підтверджується паспортом НОМЕР_1, виданим 29 грудня 2016 року компетентними органами Республіки Азербайджан.
Відповідно до копії свідоцтва про народження позивача, останній народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Баку Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки.
Згідно довідки № 185, виданої 31 травня 2018 року виконавчим комітетом Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з 1988 року по 1994 рік проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки № 187, виданої 08 червня 2018 року виконавчим комітетом Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, дійсно була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В судовому засіданні надав пояснення свідок ОСОБА_5 - в. о. старости Потіївської сільської ради, пояснив, що він постійно проживає у с. Облітки з 1966 року та пам`ятає жінку, яка разом зі своїм малолітнім сином періодично відвідувала ОСОБА_6 . Коли позивач звернувся до сільської ради у 2018 році, він впізнав у ньому того дворічного хлопчика, який разом зі своєю матір`ю періодично приїзджав до ОСОБА_6 у село.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.