Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 462/5573/16-ц
провадження № 61-37854св18
Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року у складі суддів Мельничук О.Я., Крайник Н.П., Савуляк Р.В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (Далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором б/н від 22 вересня 2011 року, укладеним між сторонами у розмірі 16252 грн. 18 коп., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що відповідно до укладеного договору відповідач отримала кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Зазначив, що у порушення статей 526, 527, 530 ЦК України та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, кредит не повернула, у зв`язку із чим станом на 02 серпня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 16852 грн. 18 коп., яка складається з: тіла кредиту - 6492 грн. 40 коп., 2159 грн. 77 коп. - відсотків за користування кредитом, 5871 грн. 33 коп. - пені за прострочення виконання зобов`язання, 1050 грн. -пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500 грн. - штраф (фіксована складова), 778 грн. 68 коп. - штраф (процентна складова).
У зв`язку із викладеним, просив стягнути з відповідача на користь Банку борг за кредитним договором від 22 вересня 2011 року в сумі 16852,18 грн. та судовий збір.
Короткий зміст рішення суду першої
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 29 травня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не отримувала кредитних коштів від Банку, ПАТ КБ "Приватбанк" було повідомлено про протиправне заволодіння, шахрайським способом, грошовими коштами у сумі 6500 грн. з карткового рахунку, який належить відповідачу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 16 852 грн. 18 коп. та судових витрат у розмірі 2893 грн. 80 коп.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" суд апеляційної інстанції виходив з положень статей 1050, 1054 ЦК України, а саме, що позикодавець має право вимагати дострокове повернення позики у разі невиконання основного зобов`язання. Кошти з рахунку відповідача були зняті до моменту заблокування картки за заявою держателя картки, в зв`язку з чим остання несе відповідальність за заборгованість яка утворилася на її рахунку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року у якій просила зазначене судове рішення скасувати, рішення Залізничного районного суду міста Львова від 29 травня 2017 року залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла справа №462/5573/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року справу за вищезазначеним позовом призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції до даних правовідносин не застосовано Постанову Національного банку № 705 від 5 листопада 2014 року "Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів", відповідно до якого користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором, до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Зазначила, що судом апеляційної інстанції помилково застосовано Положення по порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затверджене Постановою Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, яке втратило чинність.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
6 червня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника ПАТ КБ "ПриватБанк", у якому останній посилаючись на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язання за договором, що призвело до виникнення заборгованості, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Львова від 26 квітня 2018 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 вересня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Послуг та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "Приватбанк".
Згідно розрахунку заборгованості за договором від 22 вересня 2011 року, 03 серпня 2015 року з платіжної картки, яку отримала ОСОБА_1 знято кредитні кошти у розмірі 6500 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що кошти з картки відповідача знято 3 серпня 2015 року, тобто до заблокування картки за заявою ОСОБА_1 .
З письмовою заявою до Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо заволодіння її грошовими коштами у розмірі 6500 грн. шахрайським шляхом відповідач звернулась до банку 10 серпня 2015 року.
Також судами встановлено, що ОСОБА_1 кредитні кошти за договором б/н від 22 вересня 2011 року не повернула, в зв`язку з чим станом на 02 серпня 2016 року утворилася заборгованість на загальну суму 16852,18 грн., яка складається з: тіла кредиту - 6492 грн. 40 коп., 2159 грн. 77 коп. - відсотки за користування кредитом, 5871 грн. 33 коп. - пеня за прострочене зобов`язання, 1050 грн. -пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500 грн. - штраф (фіксована складова), 778 грн. 68 коп. (процентна складова).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон) користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.
Згідно з пунктом 14.16 статті 14 Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення.
Аналогічні норми містило Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 (Далі - Положення). Вказаним Положенням було передбачено, що "Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції".
Відповідно доПостанови Національного банку № 705 від 5 листопада 2014 року "Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів", користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що судом апеляційної інстанції до даних правовідносин застосовано Положення, яке втратило чинність, замість Постанови Національного банку № 705 від 5 листопада 2014 року "Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів", проте зазначене не впливає на правильність висновку суду оскільки обома правовими актами однаково встановлено обов`язок негайного повідомлення банку про втрату чи викрадення платіжної картки, який відповідачем виконано не було.
За таких обставин зазначені доводи скаржника не випливають на правильність судового рішення у цій частині.
До моменту повідомлення користувачем (відповідачем) банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Враховуючи, що відповідач повідомила відділення банку про викрадення у неї кредитної картки та зняття грошових коштів з її карткового рахунку лише 10 серпня 2015 року, тобто через сім днів після зняття коштів, банк не несе відповідальність за збитки від операцій, здійснених до цього повідомлення.
Сам по собі факт порушення кримінального провадження без наявності обвинувального вироку, яким було встановлено заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 шахрайським способом, не доводить вчинення кримінального правопорушення. Зважаючи також на встановлений судами факт коректного здійснення операції із зняття коштів, тобто з використанням ПІН-коду, який мав зберігатись відповідачем, не мається підстав для звільнення відповідача від обов`язку погасити наданий кредит.
Таким чином, встановивши всі фактичні обставини справи та давши оцінку всім доказам, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за договором б/н від 22 вересня 2011 року.
Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного суду щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 16 852 грн. 18 коп. виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.