Постанова
іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 686/4267/15-к
провадження № 51-4336км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В.,
за участю
секретаря судового засідання Мінтенка Ю.В.,
прокурора Костюка О.С.,
у режимі відеоконференції:
потерпілої ОСОБА_1,
захисників Куцького А.В., Кучера В.М.,
засудженого ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014240010005406
за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та зареєстрований у АДРЕСА_1, проживає
у АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187,
ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційними скаргами захисників Куцького Анатолія Васильовича, Кучера Вячеслава Миколайовича, які діють в інтересах засудженого, та засудженого ОСОБА_2 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 23 січня 2017 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 23 січня 2017 року ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 115 КК - на строк 15 років, за ч. 1 ст. 185 КК - на строк 3 роки,
за ч. 2 ст. 194 КК- на строк 8 років, за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 5 років.
На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалено стягнути із ОСОБА_2 на її користь 50 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 152 799 грн - вартості відновлювального ремонту квартири, 5715 грн - витрат
на поховання, 500 000 грн моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він у період з 30 травня
по 16 червня 2014 року, будучи військовослужбовцем військової частини польова пошта В4252, перебуваючи в зоні проведення антитерористичної операції на території Луганської області за невставлених обставин незаконно придбав бойові припаси, а саме 322 одиниці набоїв до нарізної вогнепальної зброї калібру 5,45 мм і 8 одиниць набоїв
до нарізної вогнепальної зброї калібру 9 мм, які 16 червня 2014 року перевіз та зберігав за місцем проживання в м. Хмельницькому.
Крім того, ОСОБА_2 за невстановлених обставин придбав пістолет "Rohm RG 88" НОМЕР_2 калібру 9 мм Р.А.К., до якого вніс конструктивні зміни шляхом переробки саморобним способом (видалення заглушки).
Вказані бойові припаси та пістолет були виявлені та вилучені працівниками поліції під час проведення слідчої дії 11 листопада 2014 року за місцем проживання ОСОБА_2
31 жовтня 2014 року близько 23:00 ОСОБА_2, перебуваючи у квартирі
АДРЕСА_4 , на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, з метою умисного вбивства схопив ОСОБА_4 за шию
та почав душити, поки той не помер, заподіявши смерть потерпілому.
Після цього, переслідуючи корисливий мотив, ОСОБА_2 зняв з шиї потерпілого срібний ланцюжок вартістю 882,58 грн разом зі срібною підвіскою вартістю 203,44 грн,
з руки чоловічий годинник "Аudі Chronograph Big Date" вартістю 4633,3 грн та витягнув
з кишені штанів гроші в сумі 400 грн. Також викрав із шафи сумку, в якій було 50 000 грн, чоловічу барсетку з ключами та свідоцтвом про реєстрацію автомобіля "Renault Kangoo", реєстраційний номер НОМЕР_1, а всього заволодів майном ОСОБА_4 на суму 56 153,32 грн.
З метою приховання слідів кримінального правопорушення ОСОБА_2 забрав
з автомобіля "Renault Kangoo", реєстраційний номер НОМЕР_1 , відеореєстратор, на якому зафіксовані розмови між ним та потерпілим упродовж 31 жовтня 2014 року, та знищив його. Після чого ОСОБА_2 пішов до місця свого тимчасового проживання ( АДРЕСА_2 ), де взяв поліетиленову пляшку з бензином
і 01 листопада 2014 року близько 03:00 повернувся у квартиру ОСОБА_4, облив бензином труп, підлогу, стіни, меблі та підпалив, що спричинило пожежу, внаслідок якої квартира та речі в ній були повністю знищені.
Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 05 грудня 2017 року вказаний вирок залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 21 травня 2019 року вказану ухвалу апеляційного суду скасував із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку
з порушенням вимог ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК), а саме через не відкриття стороні захисту процесуальних документів,
які стали підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД).
За результатом нового розгляду Тернопільський апеляційний суд ухвалою
від 16 вересня 2019 року вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2017 року залишив без змін, виключивши з мотивувальної частини вироку посилання суду на протокол огляду та прослуховування аудіозапису від 16 грудня 2014 року НСРД під час перебування ОСОБА_2 в ізоляторі тимчасового тримання Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області як на доказ винуватості обвинуваченого.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Захисники Куцький А.В. та Кучер В.М. у спільній касаційній скарзі просять скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України
про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості,
і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу інкримінованих йому правопорушень на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
Захисники зазначають, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено фактичних обставин кримінального провадження, які стосуються причин смерті, особи потерпілого, а також ознак суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 115 КК.
Як на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону захисники посилаються на грубе порушення права на захист ОСОБА_2, зокрема зазначають, що огляд місця події був проведений без участі захисника, дозволу ОСОБА_2,
а також письмового доручення слідчого або прокурора; ОСОБА_2 під час затримання не роз`яснено його прав, передбачених ст. 42 КПК; його допит проведено
у нічний час; повідомлення ОСОБА_2 про підозру у вчиненні тяжких та особливо тяжкого злочинів 12 листопада 2014 року та 27 лютого 2015 року здійснено без участі захисника; 18 листопада 2015 року проведено судове засідання без захисника, участь якого є обов`язковою; 27 квітня 2016 року під час судового засідання судом
не розглянуто по суті клопотання засудженого про більш повільне оголошення письмових доказів під час їх дослідження; через відмову суду першої інстанції у виклику та допиті свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 засуджений не зміг дати показання; апеляційний суд не запропонував ОСОБА_2 дати показання по суті обвинувачення. Також суд не дослідив та не врахував висновку судово-психологічної експертизи, наданого стороною захисту на підтвердження застосування працівниками правоохоронного органу незаконних методів досудового розслідування. Вважають, що суд незаконно відмовив у задоволенні їх клопотання про призначення
у справі повторної комісійної судово-медичної експертизи.
На думку сторони захисту, усупереч вимогам статей 86, 87 КПК в основу оскаржуваних судових рішень покладено недопустимі докази, а саме: протокол огляду місця події
від 11 листопада 2014 року з відеозаписом до нього, протоколи пред`явлення речей
для впізнання від 19 та 20 лютого 2015 року, протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 11 листопада 2014 року, протокол допиту ОСОБА_2
від 12 листопада 2014 року; протокол проведення слідчого експерименту
від 12 листопада 2014 року; висновок пожежно-технічної експертизи від 26 листопада 2014 року № 1126; висновок судово-гістологічної експертизи від 19 листопада 2014 року
№ 1718, висновки судово-медичних експертиз від 24 грудня 2014 року № 591 та № 644.
Крім того, захисники вказують, що, порушуючи ч. 3 ст. 374 КПК, суд не мотивував
у вироку причин, з яких не врахував показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 , ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 .
Апеляційний суд не усунув допущених судом першої інстанції порушень, не перевірив
усіх доводів, викладених в апеляційній скарзі сторони захисту, чим порушив вимоги
ч. 2 ст. 439 КПК, не розглянув клопотання про визнання недопустимими висновків судових експертиз: пожежної, біологічної та цитологічної, формально вказавши
на їх непереконливість.
Як на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність захисники посилаються на те, що ОСОБА_2 відповідно до ч. 3 ст. 263 КК мав бути звільнений
від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 263 КК, оскільки добровільно видав набої
та пістолет.
На думку захисників, всупереч ч. 3 ст. 374 КПК суди також не навели підстав
для задоволення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди, а також
не мотивували свого рішення про призначення ОСОБА_2, який є учасником АТО
на сході України, раніше не судимий та позитивно характеризується, найсуворішої міри покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК за відсутності обставин, які обтяжують покарання.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неповнотою судового розгляду, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і закрити провадження через відсутність у його діях складу кримінальних правопорушень.
Засуджений зазначає, що суди не врахували наявності прямих доказів його невинуватості та не встановили фактичних обставин кримінального провадження,
а саме особи потерпілого, причини смерті останнього та мотиву вбивства.
Вказує, що огляд у його помешканні 11 листопада 2014 року відбувався під тиском працівників поліції та без залучення захисника, а вилучені під час обшуку речі були підкинуті. Засуджений стверджує, що його затримання того ж дня та допит
12 листопада 2014 року також проведено без участі захисника.
На думку засудженого, суд надав неправильну оцінку висновку експерта
від 04 грудня 2014 року № 1392 та взагалі не надав оцінку показанням свідків
ОСОБА_11 , ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_9 . Крім того,
він мав бути звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 263 КК, оскільки добровільно видав набої та пістолет.
Позиції учасників судового провадження
У засіданні судукасаційної інстанції засуджений та захисники підтримали касаційні скарги і просили їх задовольнити.
Прокурор і потерпіла заперечували проти задоволення касаційних скарг засудженого
та захисників, просили залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого та захисників задоволенню не підлягають.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
А тому доводи, викладені у касаційних скаргах, щодо фактичних обставин кримінального провадження, неповноти судового розгляду, а також оцінки доказів з точки зору
їх належності та достовірності, не є предметом касаційного перегляду. Натомість вони були предметом перевірки апеляційним судом.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто, рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції,
і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження
й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали,
та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги
без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Під час перевірки кримінального провадження касаційний суд установив, що судами першої та апеляційної інстанцій в ході розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_2 вказані вимоги кримінального процесуального закону дотримано.
Дійшовши висновків про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 194,
ч. 1 ст. 263 КК, суд першої інстанції кваліфікував його дії з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність. Вирок ґрунтується на сукупності доказів, які досліджені судом
з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності кожен окремо
та у взаємозв`язку відповідно до вимог ст. 94 КПК, про що в рішенні суду наведено докладні мотиви.
Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень суд обґрунтував сукупністю зібраних у справі доказів, зокрема показаннями потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_12,
ОСОБА_13 , ОСОБА_14, ОСОБА_15, протоколом огляду місця події від
01 листопада 2014 року, висновком судово-токсикологічної експертизи від 19 листопада 2014 року № 1718, висновком додаткової судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 від 24 грудня 2014 року, висновком експерта від 15 грудня 2016 року № 221, протоколом пред`явлення речей для впізнання від 20 лютого 2015 року, протоколом пред`явлення речей для впізнання від 19 лютого 2015 року, висновком експерта від 04 грудня 2014 року № 1392, висновком експерта від 19 листопада 2014 року № 1104, актом про пожежу від 01 листопада 2014 року, висновком судової пожежно-технічної експертизи від 29 січня 2015 року № 2(ПТ), протоколом огляду місця події від 11 листопада 2014 року та відеозаписом проведеної слідчої дії, висновком експерта від 17 листопада 2014 року № 1505, висновком судової балістичної експертизи від 17 грудня 2014 року № 136-Б, висновками судової товарознавчої експертизи
від 08 грудня 2014 року № 844т і від 25 грудня 2014 року № 888т, висновком судової будівельно-технічної експертизи від 10 грудня 2014 року № 241/014, протоколом огляду предмета та роздруківкою абонентського номера, що належить ОСОБА_2, протоколом слідчого експерименту від 12 листопада 2014 року.
В доводах касаційної скарги захисників про високоймовірну фальсифікацію обставин, встановлених під час проведення огляду місця події 11 листопада 2014 року, сторона захисту надає власну оцінку протоколу проведення зазначеної слідчої дії з точки зору достовірності цього доказу, а також фактичним обставинам, встановленим судом, в той час як перевірка таких тверджень згідно з ч. 1 ст. 433 КПК перебуває поза межами касаційного розгляду.
Стосовно доводів, викладених у касаційних скаргах, щодо недопустимості окремих доказів у провадженні, касаційний суд під час касаційного перегляду встановив, що твердження захисників про недопустимість протоколу затримання від 11 листопада 2014 року через грубе порушення права засудженого на захист є безпідставними.
Відповідно витягу з кримінального провадження № 12014240010005611 відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 листопада 2014 року за результатами проведеного в той же день огляду місця події в будинку
АДРЕСА_5 ( т. 2, а. п. 6).
Згідно з довідкою, наданою виконуючою обов`язки директора Хмельницького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Варфоломєєвою О.В., доручення для здійснення захисту ОСОБА_2 захиснику Гарматюку О.М. було видано
11 листопада 2014 року о 21 год 30 хв, фактичний час прибуття адвоката
Гарматюка О.М. до ОСОБА_2 - 22 год 20 хв.
Як убачається з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину,
від 11 листопада 2014 року, його складено за результатами огляду місця події, під час якого виявлено ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.
У протоколі зазначено номер кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 листопада 2014 року за ч. 1 ст. 263 КК, а також дату
і час його складання - 22 год 30 хв 11 листопада 2014 року. Протокол підписаний ОСОБА_2, захисником Гарматюком О.М. та слідчим Богненом О.В. За змістом протоколу ОСОБА_2 було роз`яснено права підозрюваного, передбачені ч. 3
ст. 42 КПК, доповнень чи зауважень до протоколу не надходило (т. 2, а. п. 94-96). Зміст протоколу дає підстави для висновку про належне, повне і зрозуміле роз`яснення прав підозрюваного, в тому числі права на захист, оскільки прямо в тексті протоколу наведені положення ч. 3 ст. 42 КПК та викладено права підозрюваного.
Твердження про те, що право на захист порушено внаслідок затримання засудженого, яке відбулося о 18 год 10 хв 11 листопада 2014 року безпосередньо перед початком огляду помешкання, що був здійснений без захисника є безпідставними, оскільки не підтверджені будь-якими матеріалами провадження. Саме з`явлення до правоохоронного органу для надання пояснень, про що зазначено в копії журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до ЗВП № 7474 від 11 листопада 2014 року, де містяться дані, що ОСОБА_2 з 11.00 до 12.00 перебував в Зарічанському ВП ГУНП в Хмельницькій області, претензій не має, про що особисто поставив підпис, не означає, що він перебував в цей час в статусі затриманого (підозрюваного). За своїм змістом ці доводи касаційної скарги захисників є твердженням про вчинення працівниками правоохоронного органу злочину, передбаченого ст. 374 КК, належним засобом доказування чого, зважаючи на встановлення кримінальної відповідальності за недопущення чи ненадання своєчасно захисника, інше грубе порушення права на підозрюваного, обвинуваченого на захист є процесуальне рішення за наслідками здійснення кримінального провадження. Із заявами про порушення вимог кримінального процесуального законодавства під час затримання ОСОБА_2 сторона захисту в порядку, передбаченому ст. 214 КПК, не зверталася, а суд касаційної інстанції в межах касаційного розгляду згідно з ч. 1 ст. 433 КПК немає повноважень встановлювати такі факти поза межами цього кримінального провадження.
Сукупність зазначених обставин переконливо спростовує доводи захисників про недотримання вимог ч. 4 ст. 208 КПК під час затримання ОСОБА_2, обґрунтованих підстав вважати, що затримання засудженого відбулося з порушенням його прав на захист, колегія суддів не вбачає.
Безпідставними є твердження про порушення права на захист ОСОБА_2 внаслідок проведення огляду помешкання без участі захисника, оскільки клопотань про надання або залучення захисника до початку проведення вказаної слідчої (розшукової) дії або до її закінчення ОСОБА_2 не заявляв, не був затриманим чи підозрюваним. Права на захист, передбачені ст. 42 КПК, виникли з моменту затримання засудженого, про що йшлося вище. До затримання засудженого не було допитано, участі в інших слідчих діях, крім огляду місця події, де були виявлені ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК,
він не брав. Обов`язкова участь захисника забезпечується на виконання вимог ст. 52 КПК з моменту набуття особою статусу підозрюваного у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів, яким злочин, передбачений ч. 1 ст. 263 КК, не є.
Доводи сторони захисту про недопустимість як доказу винуватості засудженого протоколу огляду місця події від 11 листопада 2014 року колегія суддів вважає безпідставними.
Слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів
з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 237 КПК).Відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.
Протокол огляду місця події від 11 листопада 2014 року складений слідчим до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Твердження захисників про недопустимість цього доказу через відсутність письмового доручення слідчому Коржуку В.М. на проведення огляду місця події, а також те, що він не входив до складу слідчої групи, не ґрунтуються на нормах кримінального процесуального законодавства. Вимоги процесуального закону, встановлені ч. 1 ст. 41, п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК щодо здійснення слідчих (розшукових) дій в кримінальному провадженні забезпечують їх належне проведення працівниками оперативних підрозділів органів Національної поліції за наявності відповідного письмового доручення уповноваженого слідчого, а не слідчого Коржука В.М . який діяв відповідно до ч.3 ст. 214 КПК.
Відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014240010005611 внесені 11 листопада 2014 року негайно після проведення огляду місця події. Постанову про здійснення досудового розслідування, якою призначено групу слідчих
у цьому кримінальному провадженні, винесено 11 листопада 2014 року, відомості про що внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 2, а. п. 7).
Твердження захисників в касаційній скарзі про те, що судом помилково вказано адресу, за якою був проведений огляд місця події 11 листопада 2014 року, на що ОСОБА_2 згоди не давав, є аналогічними доводам апеляційної скарги, що були предметом ретельної перевірки під час апеляційного перегляду. Апеляційний суд навів переконливі мотиви на їх спростування, надав їм належну оцінку на підставі матеріалів кримінального провадження, дійшовши обґрунтованого висновку про проведення огляду саме за зазначеною у протоколі адресою у встановленому законом порядку з дотриманням вимог ст. 233, 234, 237 КПК. З такою оцінкою погоджується колегія суддів касаційного суду.
Таким чином, у кримінальному провадженні відсутні обґрунтовані підстави вважати,
що протокол огляду місця події від 11 листопада 2014 року, відеозапис цієї слідчої дії
та речові докази виявлені й вилучені за її результатами, здобутими внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, що не дає підстав суду визнати їх недопустимими відповідно до пунктів 3, 4 ч. 2 ст. 87 КПК, як зазначено в касаційній скарзі захисників.
Доводи сторони захисту про недопустимість отриманих під час досудового розслідування доказів, у тому числі слідчого експерименту, зводяться до твердження про самообмову ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих кримінальнихправопорушень внаслідок застосування незаконних методів досудового розслідування працівниками правоохоронних органів.
Кримінальний процесуальний закон забороняє під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує
її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій,
що принижують її гідність (ч. 2 ст. 11 КПК). Докази, отримані внаслідок таких дій,
згідно з п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК є недопустимими.
Статтею 373 КК передбачено кримінальну відповідальність за примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство. Повідомлення про незаконні методи досудового розслідування працівниками правоохоронних органів мають бути предметом перевірки судами.
У цьому кримінальному провадженні заяви сторони захисту про здійснення незаконних методів слідства були предметом перевірки як під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду. Колегія суддів не знаходить підстав ставити під сумнів у цій частині висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на таке.
Як убачається з довідки прокуратури Хмельницької області від 26 березня 2015 року
(т. 4, а. п. 62, 63), 20 лютого 2015 року за повідомленням ОСОБА_2 щодо незаконних методів досудового розслідування працівниками Зарічанського відділення Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області слідчим відділом прокуратури Хмельницької області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 365 КК, за № 42015240000000028 та розпочато досудове розслідування.
05 березня 2015 року на виконання ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 18 лютого 2015 року за повідомленням ОСОБА_20
про вимагання у нього працівниками міліції у приміщенні Зарічанського відділення Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області неправомірної вигоди слідчим відділом прокуратури Хмельницької області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 368 КК,
за № 42015240000000028 та розпочато досудове розслідування.
10 березня 2015 року процесуальним прокурором вказані матеріали досудового розслідування об`єднані в одне кримінальне провадження за № 42015240000000028.
16 березня 2015 року до матеріалів цього кримінального провадження приєднано звернення ОСОБА_2 щодо фальсифікації матеріалів кримінального провадження
№ 12014240010005406.
За результатами досудового розслідування 28 січня 2016 року старшим слідчим
слідчого відділу прокуратури Хмельницької області Романським В.А. було винесено постанову про закриття цього кримінального провадження у зв`язку з відсутністю
в діяннях працівників Хмельницького MB УМВС України в Хмельницькій області
ОСОБА_21 , ОСОБА_22, ОСОБА_23 та ОСОБА_24 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 368 КК.
На постанову слідчого про закриття кримінального провадження ОСОБА_2 подав скаргу, у задоволенні якої слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ухвалою від 22 березня 2016 року відмовив. Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 11 квітня 2016 року вказану ухвалу слідчого судді залишив без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.
Вказаними рішеннями, які набрали законної сили, спростовуються твердження сторони захисту про здійснення недозволених методів досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, а суду касаційної інстанції будь-яких належних доказів на підтвердження таких обставин не надано. При цьому надані стороною захисту консультативний висновок спеціалістів від 10 березня 2016 року, висновок експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 29 квітня 2016 року суд обґрунтовано не прийняв як допустимі докази, оскільки вони були отримані з порушенням статей 332, 242 КПК щодо порядку призначення експертизи під час розгляду кримінального провадження в суді.