1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду





Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 761/38682/14

провадження № 61-13086св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року у складі судді Прокопчук Н.О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Концерн) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення невиплачених сум та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року провадження у справі в частині вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію до Дня Незалежності України та Дня Конституції України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ Концерну від 12 листопада 2014 року N 90/ок про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій Концерну з 12 листопада 2014 року. Стягнуто з Концерну на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83 666,18 грн без урахування прибуткового податку. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектора обліку основних засобів, необоротних активів та капітальних інвестицій Концерну та виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 8 517,95 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28 січня 2016 року апеляційну скаргу Концерну задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року змінено в частині правового обґрунтування, в іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Концерну задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2016 року залишено без змін.

10 січня 2018 року ОСОБА_1 зернулась до суду апеляційної інстанції з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2016 року.

Заява обґрунтована тим, що нововиявленою обставиною, яка стала підставою для перегляду цього судового рішення, є те, що істотною для справи обставиною, що не була і не могла бути їй відомою на час розгляду справи, є встановлені в ухвалі Апеляційного суду Київської області від 13 березня 2017 року факти протиправності і скасування наказу Концерну від 12 серпня 2014 року № 378 "Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну", на підставі якого був прийнятий оскаржуваний наказ про звільнення позивача.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2018 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплачених премій та вихідної допомоги.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року повернуто особі, яка її подала. Провадження у справі закрито як помилково відкрите.

Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 просить поновити строк для подання вказаної заяви, однак не зазначає підстави для поновлення цього строку, не надала належні та допустимі докази на підтвердження поважності причини пропуску строку на звернення до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, крім того, не подала окрему заяву про поновлення строку.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду містаКиєва від 12 лютого 2018 року про перегляд за нововиявленими обставинами,просила скасувати оскаржуване рішення, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У березні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права.

У статті 362 ЦПК України відсутні підстави на які посилався суд апеляційної інстанції під час закриття провадження у справі.

Аргументи інших учасників справи

25 квітня 2018 року надійшов відзив Концерну, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Постановивши ухвалу про закриття провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції свій висновок мотивував тим, що провадження у справі відкрито помилково, апеляційна скарга подана з пропуском строку на її подання, заявник просить поновити строк для її подання, проте не зазначила підстави для поновлення цього строку та не надала належні та допустимі докази на підтвердження поважності причин його пропуску. Крім того, із окремою заявою про поновлення строку на подання заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 у порушення вимог статті 426 ЦПК України не зверталася.

Верховний Суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Європейський суд з прав людини зазначав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).


................
Перейти до повного тексту