Постанова
Іменем України
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 146/619/17
провадження № 61-13654св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - перший заступник керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області,
заінтересована особа - відділ Держгеокадастру у Томашпільському районі Вінницької області,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 03 липня 2017 року у складі судді Скаковської І. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У травні 2017 року перший заступник керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, заінтересована особа - відділ Держгеокадастру у Томашпільському районі Вінницької області, звернувся до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.
На обґрунтування заяви посилався на те, що в с. Олександрівка Томашпільського району Вінницької області ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 3,6301 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. З часу відкриття спадщини пройшло більше одного року, ніхто із спадкоємців із заявами про прийняття спадщини не звернувся, а тому відповідно до статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкове майно за правом спадкоємства переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 03 липня 2017 року заяву задоволено. Визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Олександрівка Томашпільського району Вінницької області, до складу якої входить земельна ділянка площею 3,6301 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, посвідчена державним актом на право приватної власності на землю серії ВН № 138046, виданим Томашпільською районною державною адміністрацією 14 березня 2003 року, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 86.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з часу відкриття спадщини минуло більше одного року, спадкоємці за законом чи за заповітом після смерті ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини у встановлений законом строк не зверталися, тому наявні підстави для визнання спадщини відумерлою та передачі її у власність територіальній громаді.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1, який не брав участі у справі, оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 03 липня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви, оскільки відомості про спадкоємців за заповітом і за законом або про усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини чи відмову від прийняття спадщини відсутні, спадкоємці після смерті ОСОБА_2 на час подання заяви про визнання спадщини відумерлою невідомі та за оформленням спадщини не зверталися, а від дня відкриття спадщини минуло майже дванадцять років. ОСОБА_1 не підтвердив належними та допустимими доказами, що на час відкриття спадщини він проживав постійно із спадкодавцем, заяви про прийняття спадщини не подавав, а отже, вважається таким, що не прийняв її. З позовом про визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, також не звертався.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що сільська рада приховала відомості про те, що в архіві сільської ради є заповіт від 11 серпня 2003 року за реєстровим номером № 42. Секретар Олександрівської сільської ради видала йому довідку, в якій зазначено, що він прийняв спадщину після смерті матері, так як він розпоряджається батьківським будинком. Після отримання зазначеної довідки він звернувся до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно. Секретар Олександрівської сільської ради надала йому консультацію про те, що він фактично прийняв спадщину, та ввела його в оману, що призвело до позбавлення права на спадкове майно. Надалі факт перевищення службових повноважень особою зазначено в розпорядженні сільської ради від 25 квітня 2019 року, згідно з яким секретарю сільської ради оголошено догано. Тому органу місцевого самоврядування було відомо про коло спадкоємців після смерті ОСОБА_2, про існування заповіту та те, що він звертався за оформленням спадщини після смерті матері. Суди неправильно застосували положення статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зазначає, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки він не був залучений до участі у справі, а суд ухвалив рішення, яке впливає на його права та інтереси.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.