Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 683/3451/16-ц
провадження № 61-38064св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4,
третя особа - Старокостянтинівська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року у складі судді Андрощука Є. М. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, третя особа - Старокостянтинівська державна нотаріальна контора, про визнання удаваним правочину, визнання договору дарування договором купівлі-продажу та визнання права власності на 1/2 частину квартири.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 26 лютого 2005 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 грудня 2015 року.
19 жовтня 2007 року за спільні кошти подружжя була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу зазначеної квартири він присутнім не був, після його укладення зі змістом правочину не ознайомлювався, оскільки був впевнений, що відповідно до попередньо досягнутої домовленості на ім`я його дружини укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 повідомила йому, що договір купівлі-продажу квартири було оформлено шляхом укладання договору дарування. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20 квітня 2016 року № 57807959, йому стало відомо, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування квартири від 19 жовтня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори Хмельницької області Капусняк Л. Т., зареєстрованого у реєстрі за № 1-1751. Саме з цієї інформації він дізнався про порушення його права на частку у спільній сумісній власності.
Посилаючись на наведене, позивач просив: визнати договір дарування квартири від 19 жовтня 2007 року, посвідчений державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори Хмельницької області Капусняк Л. Т., зареєстрований у реєстрі за № 1-1751, удаваним; визнати укладеним між ОСОБА_3, від імені якого на підставі довіреності діяла
ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 ; визнати за ним у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області
від 20 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори Хмельницької області Капусняк Л. Т., зареєстрований у реєстрі за № 1-1751, удаваним.
Визнано укладеним 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісногомайна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем докази, а саме випуски газети Старокостянтинівської міської ради "Наше місто" за період з серпня по жовтень 2007 року, а також довіреність від 20 серпня 2007 року, посвідчена приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Вакарєвою О. В., зареєстрована у реєстрі за № 4117, за змістом якої ОСОБА_3 уповноважив свою матір ОСОБА_5 продати належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, у їх сукупності дають обгрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_5 мав намір відчужити належне йому майно на підставі відплатного правочину - договору купівлі-продажу. Зважаючи на те, що ОСОБА_2 не навела обгрунтованих мотивів здійснення на її користь сторонньою особою ( ОСОБА_3 ) дарунку у вигляді квартири, не довела наявності між нею та дарувальником на момент укладення оспорюваного правочину довірливих відносин, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість доводів позивача про те, що дії сторін оспорюваного ним правочину були спрямовані на досягнення інших правових наслідків, ніж передбачено договором дарування, а тому договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори Хмельницької області Капусняк Л. Т., зареєстрований у реєстрі за № 1-1751, приховує інший правочин - договір купівлі-продажу, який насправді вчинили сторони.
Установивши, що фактично між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, а тому зазначене майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Суд поновив ОСОБА_1 позовну давність, обгрунтовуючи свій висновок у цій частині тим, що про існування оспорюваного договору дарування позивачеві стало відомо лише 20 квітня 2016 року, після розірвання шлюбу з
ОСОБА_2 та отримання інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, і зазначених обставин відповідач належними та допустимими доказами не спростувала.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Апеляційний суд зазначив, що положення Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, не покладали на суд обов`язок після набрання чинності зазначеною редакцією кодексу розпочати розгляд справи заново, а тому посилання заявника на те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права продовжив розгляд справи після оголошеної у судовому засіданні перерви до 20 грудня 2017 року, є безпідставними.
Узагальнені доводи касаційних скарг та аргументів інших учасників справи
У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, у якій він просив скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області
від 20 грудня 2017 року і постанову Апеляційного суду Хмельницької області
від 17 травня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланнями на те, що висновки судів попередніх інстанцій про удаваність оспорюваного договору дарування від 19 жовтня
2007 року грунтуються на припущення, оскільки укладення зазначеного правочину відповідало волевиявленню та інтересам сторін. Дійсність наміру сторін на досягнення юридичних наслідків, передбачених договором дарування, було перевірено державним нотаріусом Старокостянтинівської державної нотаріальної контори Хмельницької області Капусняк Л. Т. у момент його нотаріального посвідчення. Наявність у ОСОБА_3 мотивів на здійснення на користь відповідача дарунку у вигляді квартири пояснюється існуванням між ними близьких стосунків, що могли підтвердити свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, однак суди, відмовивши у задоволенні клопотання про їх допит, не сприяли стороні відповідача у доведенні своїх заперечень на позов. Суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки правові наслідки удаваного правочину, який сторони насправді вчинили/не вчинили для приховання іншого правочину, стосуються лише сторін договору, тоді як ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного ним правочину.
Визнаючи укладеним 19 жовтня 2007 року між нею та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, суди не звернули увагу на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відчуження спірної квартири відбулося за певною ціною, яка була сплачена покупцем та отримана продавцем, та у цілому наявність у подружжя фінансової можливості виконати договір купівлі-продажу квартири у частині оплати її вартості, що є однією з істотних умов такого правочину.
Висновки судів про те, що позивач довідався про набуття відповідачем права власності на спірну квартиру за договором дарування лише після розірвання шлюбу, а тому він не пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки про існування такого правочину він міг дізнатися ще у травні 2008 року під час реєстрації місця свого проживання за вказаною адресою, ураховуючи, що реєстрація особи, яка не є власником житлового приміщення здійснюється лише за участі власника житлового приміщення та надання ним правовстановлюючих документів на житло.
Ураховуючи, що відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу, суд апеляційної інстанції помилково відхилив доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції у порушення норм ЦПК України, який набрав чинності
15 грудня 2017 року, не розпочав розгляд справи спочатку.
Визнавши удаваним договір дарування та застосувавши правові наслідки такого правочину - визнавши укладеним договір купівлі-продажу спірної квартири, суди попередніх інстанцій здійснили несправедливе втручання у мирне володіння належним їй на праві власності майном, що є непропорційним між використаними засобами та досягнутими цілями, та є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому він просив залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права. Зазначив, що про продаж спірної квартири ОСОБА_3 він та відповідач дізналися з газети "Наше місто". У зв`язку з тим, що у них не вистачало коштів на придбання зазначеної квартири, він 16 жовтня 2017 року отримав кредит у розмірі 130 000, 00 гривень, на забезпечення якого передав у іпотеку будинок АДРЕСА_2 . Зазначені кошти були переведені у долари США та передані особисто
ОСОБА_3 , як плату за квартиру. Оформленням договору займалася відповідач, правоустановлюючі документи на квартиру зберігалися за місцем її роботи у Старокостянтинівській державній нотаріальній конторі, де вона працює завідуючою, вона ж займалася і реєстрацією його місця проживання у квартирі АДРЕСА_1, а тому про те, що підставою набуття нею права власності на квартиру був саме договір дарування, а не договір купівлі-продажу, йому стало відомо лише після розірвання шлюбу з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20 квітня 2016 року № 57807959.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 26 лютого 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 грудня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.
ОСОБА_3 протягом серпня - жовтня 2007 року п`ять разів розміщував у газеті Старокостянтиніської міської ради "Наше місто", зокрема у виданнях: № 33 (186) від 16 серпня 2007 року, № 34 (187) від 23 серпня 2007 року, № 39 (192)