Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 349/643/17
провадження № 61-11377св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 січня 2018 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Горейко М. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро" (далі - ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро") про стягнення розрахункових виплат при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позов обгрунтований тим, що відповідно до наказу від 26 червня 2012 року № 28-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро"згідно з частиною першою статті 38 КЗпП за власним бажанням, однак відповідач не виплатив належних їй сум від підприємства при звільненні.
Позивач просила суд стягнути з відповідача 12 084,00 грн належних сум при розрахунку, 10 924,00 грн шкоди з урахуванням встановленого індексу інфляції з липня 2012 року до січня 2017 року, 1 689,00 грн - три проценти річних від простроченої суми з липня 2012 року до січня 2017 року, 167 914,00 грн - середнього заробітку за час затримки виплати зарплати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2017 року позов задоволено частково.Стягнуто з ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро" на користь ОСОБА_1 12 084,00 грн належних до виплати в день звільнення, 10 924,00 грн - інфляційних втрат, 167 914,00 грн - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро" в дохід держави судовий збір в розмірі 1 909,22 грн.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП не провів виплати, належні позивачу від підприємства при звільненні, а надання підприємством позивачу сільськогосподарських послуг на суму 10 859,70 грн не є доказом виконання обов`язку щодо виплати заробітної плати в натурі.
Відмовивши в частині стягнення трьох процентів річних, суд першої інстанції виходив з того, що частина друга статті 625 ЦК України не застосовується до трудових відносин, які виникли у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні працівника з роботи та несвоєчасною виплатою заробітної плати, оскільки такі відносини врегульовані нормами трудового права.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 січня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро" задоволено. Рішення Рогатинського районного суду від 12 жовтня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач, звільнившись з роботи 26 червня 2012 року, звернулась з позовом до суду лише 24 квітня 2017 року, водночас позивач не надала доказів того, що вона зверталась до відповідача з вимогою про виплату заробітної плати і що їй було відмовлено у виплаті, не заявляла клопотання про поновлення строку звернення до суду із зазначенням причин його пропуску.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 січня 2018 року, просила скасувати оскаржуване рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
12 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
10 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропущення позивачем строку на звернення до суду, оскільки відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивача звільнено з роботи з 25 червня 2012 року, однак відповідно до наказу від 26 червня 2012 року № 28-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро" 26 червня 2012 року згідно з частиною першою статті 38 КЗпП за власним бажанням.
Відповідно до довідки про середню заробітну плату (дохід), виданою ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро", заробітна плата ОСОБА_1 за травень 2012 року становила 3 000,00 грн, за червень 2012 року - 9 084,50 грн.
Згідно з пунктом другим наказу від 26 червня 2012 року № 28-к вказано бухгалтерії провести остаточний розрахунок із ОСОБА_1 та виплатити їй компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку, що підтверджує наявність заборгованості відповідача перед позивачем станом на дату його звільнення.
Відповідно до листа Територіальної державної інспекції з питань праці в Івано-Франківській області від 18 березня 2013 року перевіркою ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро" встановлено, що при звільненні з роботи позивача виплата всіх сум, що належали їй від підприємства не проведена на день проведення перевірки. За допущені порушення на директора ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро" ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно з постановою Рогатинського районного суду від 22 березня 2013 року встановлена вина ОСОБА_2, виконавчого директора ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро", у порушенні вимог статті 116 КЗпП України, невиплаті при звільненні працівників усіх сум.
Надані відповідачем копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 травня 2012 року, 25 червня 2012 року, 26 червня 2012 року не містять зазначення особи, яка підписала ці акти від імені ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро", періоду за який надавалися послуги. Розписка ОСОБА_1 про відсутність будь-яких фінансових та матеріальних претензій до ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро" не може бути підтвердженням виплати відповідачем позивачу заробітної плати.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму .
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При розгляді справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України "Про оплату праці").
Згідно зі статтею3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Суди встановили такі обставини: позивач звільнена з роботи з 25 червня 2012 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, удень звільнення розрахунку з ОСОБА_1 не проведено, до суду звернулася у квітні 2017 року.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, інфляційних втрат, оскільки фактичного розрахунку з позивачем відповідач не провів, а розписка ОСОБА_1 про відсутність будь-яких фінансових та матеріальних претензій до ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Пуків Агро", не може бути розцінена підтвердженням виплати відповідачем позивачу заробітної плати.
Відмовивши в частині стягнення трьох процентів річних, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що частина друга статті 625 ЦК України не застосовується до трудових відносин, які виникли у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні працівника з роботи та несвоєчасною виплатою заробітної плати, оскільки такі відносини врегульовані нормами трудового права.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає тлумаченню зазначеної норми, з огляду на таке.
Грошовим зобов`язанням, за змістом статей 524, 533-535 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.