ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 340/94/16
провадження № 61-35298 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Литвиненко Олени Леонідівни, яка діє на підставі довіреності в інтересах публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року у складі судді Бучинського А. Б., постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року у складі колегії суддів Матківського Р. Й., Девляшевського В. А., Мелінишин Г. П.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача 15 067,14 доларів США що за курсом НБУ від 02 лютого 2015 року становить 383 308,04 грн, яка складається із 8250,97 доларів США заборгованості за кредитом, 3774,74 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом, 820,25 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, 2221,18 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
В обґрунтування позовних вимог банк зазначив, що уклав із відповідачем 10 січня 2007 року кредитний договір на суму 17 500 доларів США на термін до 09 січня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.
Позичальник належним чином не виконав зобов`язання за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яку банк просить стягнути у судовому порядку.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 11 липня 2017 року № 23, призначеної на підставі ухвали суду за клопотанням відповідача, судовим експертом встановлено, що наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника на суму 15 067,14 доларів США станом на 02 лютого 2016 року не відповідає умовам кредитного договору від 10 січня 2017 року № IFVWGA00000025 та первинним бухгалтерським документам щодо видачі та погашення кредиту, процентів, комісії та пені за цим кредитним договором.
Суд надіслав копію висновку судово-економічної експертизи позивачу з пропозицією дати обґрунтування з приводу вказаного доказу, який перебуває у суперечності із представленим розрахунком заборгованості, однак позивач пропозицію суду залишив без уваги, подав до суду заяву, якою підтримав первісні позовні вимоги, а сам розгляд справи просив проводити без участі його представника.
Виходячи з того, що позивач у порушення вимог статті 60 ЦПК України не довів належними та допустимими доказами розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а суд на підставі наявних доказів позбавлений можливості самостійно встановити реальний розмір заборгованості за тілом кредиту, відсотками та іншими платежами за умовами кредитного договору, вважав за можливе відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав правильну оцінку доказам, які подала кожна із сторін, з`ясувавши їх належність, допустимість, достовірність, і прийняв за наявності таких доказів правильне рішення про неможливість задоволення позовних вимог банку згідно викладених ним обставин у зв`язку з недоведеністю заявленого розміру позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2018 року Литвиненко О. Л., яка діє на підставі довіреності в інтересах ПАТ КБ "ПриватБанк", подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року дану справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Зазначає, що позивач надав належні та допустимі докази по справі.
Стверджує, що сторони визнали факт укладення кредитного договору, а письмова форма договору позики є доказом не лише факту його укладення, а й передачі грошової суми позичальнику, посилається на постанову Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13.
Зазначає, що кредитним договором передбачено страхування предмету іпотеки та позичальника у випадку ненадання позичальником доказів укладення договорів страхування з іншими страховими компаніями. Пунктом 7.1 кредитного договору встановлено надання кредиту у вигляді кредитної лінії у розмірі 17 500 доларів США. Страхові платежі виплачувались банком за рахунок кредитної лінії та зараховувались на тіло кредиту.
Заперечення/відзив на касаційну скаргу
Відзив/заперечення на дану касаційну скаргу до Верховного Суду від інших учасників справи не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 січня 2007 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідач уклали кредитний договір від 10 січня 2007 року № IFVWGA00000025, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати кредит на строк з 10 січня 2007 року по 09 січня 2017 року включно у розмірі 17 500 доларів США на реконструкцію житлового будинку, а також 2125 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом 1 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в період з "15" по "20" число кожного місяця.
Погашення кредиту повинно проводитися в строки відповідно до графіка погашення кредиту (Додаток № 1), який є невід`ємним додатком до даного договору.
Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого підпунктами 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.
Відповідно до розрахунку заборгованості, доданого банком до позовної заяви, станом на 02 лютого 2016 року у позичальника наявна заборгованість у розмірі 15 067,14 доларів США, яка складається з 8250,97 доларів США заборгованості за кредитом, 3774,74 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом, 820,25 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, 2221,18 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
При цьому зазначено, що на січень 2007 року у відповідача наявна заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 000 доларів США, а з урахуванням часткової сплати на 26 липня 2007 року уже наявна заборгованість по тілу кредиту у розмірі 16 404,23 доларів США, тобто на 7 500 доларів США більше.
Під час розгляду справи представники відповідача протягом усього часу розгляду справи в суді першої інстанції заперечували факт отримання позичальником 7 500 доларів США, на які збільшено тіло кредиту, починаючи з 26 липня 2007 року, підтверджували фактичне отримання тільки 10 000 доларів США.
Згідно висновку судово-економічної експертизи від 11 липня 2017 року № 23, призначеної на підставі ухвали суду за клопотанням сторони відповідача, судовим експертом встановлено, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 на суму 15067,14 доларів США станом на 02 лютого 2016 року не відповідає умовам кредитного договору від 10 січня 2007 року № IFVWGA00000025 та первинним бухгалтерським документам щодо видачі та погашення кредиту, процентів, комісії та пені за цим кредитним договором.