ПОСТАНОВА
Іменем України
05 червня 2020 року
Київ
справа №826/16062/15
адміністративне провадження №К/9901/28440/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 року (головуючий суддя Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.)
у справі № 826/16062/15
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, -
У С Т А Н О В И В :
У серпні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, податковий орган), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок з доходів фізичних осіб.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 05.04.2016 року позов задовольнив.
Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 року №0002091701.
Суд першої інстанції виходив з того, що відсотки за користування кредитом та пеня, нараховані банком відповідно до умов кредитного договору, та анульовані за його рішенням, не є доходом платника податків у розумінні Податкового кодексу України. Також, за наслідком продажу інвестиційного активу позивача у 2013 році мав місце інвестиційний збиток, і значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами є від`ємними, отже відповідні суми не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу позивача.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.06.2016 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено фактичні обставини, якими обґрунтовано позов.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою додаткову угоду, як доказ прощення відсотків за кредитним договором.
Відповідач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб позивачем за період з 01.10.2013 року по 31.12.2013 року.
За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 10.11.2014 року № 5575/26-58- 17-01-17-2526504856, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем п. 57.1 ст. 57, п. 138.1 ст. 138, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст.163, п.п. 164.2.9 п., пп. 164.2.17 "д" 164.2 ст. 164, п. 170.2 ст. 170, п. 176.1, ст. 176 Податкового кодексу України.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 року № 0002091701, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб на 4 549 104,93 грн, з яких за основним платежем 3 639 283,94 грн та штрафних (фінансових) санкцій 909 820,99 грн.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, в ході якої відповідачем встановлено:
- позивачем не задекларовано дохід в сумі 1500,00 грн за ознакою " 112" (інвестиційний прибуток (дохід) від операцій з інвестиційними активами) отриманий від ФОП ОСОБА_3,
- не задекларовано дохід, отриманий платником податку, як додаткове благо, сума боргу платника податку анульовано кредитором за його самостійним рішенням за ознакою " 126" від ПАТ "ПУМБ" в сумі 2 671 502 грн,
- не підтверджено фактично понесені витрати на придбання інвестиційного активу (корпоративні права) ТОВ "Помічниця" в сумі 18 735 900 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі - продажу частки (корпоративних прав) від 26.02.2013 року позивач передав у власність ТОВ "ЛОРЕТО ГРУП" (частку (корпоративні права) в статутному капіталі ТОВ "Помічниця" в розмірі 99,9% статутного капіталу Товариства, яка в грошовому вираженні становила 18734026,41 грн. Вартість продажу даної частки згідно договору становила 14113798,00 грн.
Відповідно до Договору купівлі-продажу частки (корпоративних прав) від 26.02.2013 року позивач передав у власність громадянина України ОСОБА_4 частку (корпоративні права) в статутному капіталі ТОВ "Помічниця" в розмірі 0,01% статутного капіталу Товариства, яка в грошовому вираженні становила 1 873,59 грн. Вартість продажу даної частки згідно договору становила 1 500,00грн.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що позивачем відчужено корпоративні права - 100% частки статутного капіталу ТОВ "Помічниця", грошове вираження якої становить 18 735 000 грн, а загальна вартість продажу такої частки склала 14 115 298 грн.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що грошове вираження статутного капіталу ТОВ "Помічниця" становить 18 735 000 грн, тобто, суму, зазначену в договорах купівлі-продажу, оскільки такі договори не можуть слугувати належним підтвердженням вартості цього майна.
Частиною 2 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття судових рішень) встановлено, що докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.