ПОСТАНОВА
Іменем України
04 червня 2020 року
Київ
справа №810/3731/16
адміністративне провадження №К/9901/41052/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року (суддя Виноградова О.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (головуючий суддя Твердохліб В.А., судді: Костюк Л.О., Троян Н.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стор Фуд Дистриб`юшн" до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
В листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Стор Фуд Дистриб`юшн" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.112016 № 0007051403, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 1156960,50грн., у тому числі 771307,00грн. за основним платежем та 385653,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суди встановили, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань нарахування та своєчасності сплати до бюджету ПДВ по взаємовідносинам, зокрема, з ТОВ "Девкаліон Груп" за період з 1 по 31 березня 2015 року, з ТОВ "Агро Спектр" за період з 1 по 30 квітня 2015 року, за результатами якої складено акт № 916/10-02-14-03/36405099/75 від 21.10.2016, в якому встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 771 307 грн 00 коп., в тому числі за березень 2015 року у сумі 407 218, 00грн., квітень 2015 року в сумі 364 089,00грн.
У акті перевірки податковий орган констатував формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із зазначеними контрагентами без належного документального підтвердження таких господарських відносин, обґрунтовуючи це невідповідністю деяких документів вимогам законодавства щодо бухгалтерського обліку та фінансової звітності, про що, зокрема, свідчить відсутність у товарно-транспортних накладних даних щодо ціни товару та доручення, за яким отримувався товар, як і у видаткових накладних розгорнутої інформації про особу, що отримала товар; крім того, заходами з податкового контролю по контрагентам не встановлено наявності у них необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій, а також реальності господарських взаємовідносин останніх з платниками податків по ланцюгу постачання.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.11.2016 № 0007051403.
Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про недоведеність податковим органом безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами (ТОВ "Девкаліон Груп", ТОВ "Агро Спектр") щодо поставки товарів, які в подальшому були використані у власній господарській діяльності, а відтак Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.09.2017 постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, посилався на те, що операції між позивачем та його контрагентами помилково розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, адже такі не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про виконання контрагентами своїх договірних зобов`язань. Наголошував на відсутності у контрагентів необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій, а також реальності господарських взаємовідносин останніх з платниками податків по ланцюгу постачання.
Позивач правом на подання письмових заперечень на касаційну скаргу не скористався.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.