ПОСТАНОВА
Іменем України
04 червня 2020 року
Київ
справа №804/4406/13-а
адміністративне провадження №К/9901/9168/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 (суддя Озерянська С.І.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 (Головуючий суддя Суховаров А.В., судді: Нагорна Л.М., Круговий О.О.)
у справі № 804/4406/13-а
за позовом Публічного акціонерного товариства "Новопавлівський гранітний кар`єр"
до Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС
про визнати протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В :
У березні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Новопавлівський гранітний кар`єр" (далі - позивач, ПАТ "Новопавлівський гранітний кар`єр") звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС (далі - відповідач, Нікопольська ОДПІ Дніпропетровської області ДПС), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.03.2013 № 0000311501, № 0000042201, № 0000032201.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 09.01.2013 по 19.02.2013 (термін проведення перевірки продовжувався з 06.02.2013 на 10 робочих днів на підставі наказу від 04.02.2013 № 163), на підставі направлень від 08.01.2013 № 10/172, № 8/221, № 9/228, № 9/221, № 94/151,№ 13/223, № 14/201, № 11/172, № 12/223, наказу від 28.12.2012 № 1515, згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2, пункту 75.1 статті 75, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, посадовими особами відповідача була проведена планова виїзна документальна перевірка Публічного акціонерного товариства "Новопавлівський гранітний кар`єр" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 26.02.2013 № 657/221 та встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, статті 150, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, підпункту 138.10.2 пункту 138.10, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування за 2-4 квартали 2011 року на суму 613 760 грн; занижено податок на прибуток за період 01.04.2011 по 30.09.2012 всього у сумі 1 246 658,99 грн, у тому числі: 2-4 квартал 2011 року у сумі 754 454,26 грн, 1 квартал 2012 року у сумі 84 443,07грн, півріччя 2012 року у сумі 275 042,50 грн, 3 квартал 2012 року у сумі 492 204,72 грн; пункту 48.1 статті 48, пункту 152.1 статті 152 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання з податку на прибуток за результатами II-IV кварталів 2011 року на суму 106 449 грн; статей 185, 188, пунктів 198.3, 198.6, 198.1 статті 198, статті 201 Розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 завищено залишок від`ємного значення (24 рядок декларації з ПДВ) на суму 182 618,53 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 20.03.2013 були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000311501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 1 599 210, 36 грн, в тому числі 1 353 107,99 грн - за основним платежем та 246 102,37 грн - за штрафними (фінансовими0 санкціями, № 0000042201, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 613 760 грн, № 0000032201, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 182 618 грн.
Як вбачається з акту перевірки від 26.02.2013 № 657/221 та доводів касаційної скарги, фактичною підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов`язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Модем ЛТД", ТОВ "Нікопрогресбуд", ТОВ "Ферітт-Д" та ТОВ "Транс Агенство Сервіс", які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. В ході проведення перевірки встановлено укладання цивільно-правових договорів підряду з фізичними особами, які водночас є пов`язаними особами перевіряємого підприємства. Надані до перевірки документи по вказаних господарських операціях не розкривають змісту та обсягу господарської операції. Враховуючи той факт, що позивачем витрати оприбутковані за нікчемними правочинами, за твердженням податкового органу, доходи від здійснення такої діяльності мають бути збільшені на вартість ТМЦ з ПДВ, оскільки такі отримані безоплатно. Також, позивачем завищено від`ємне значення на 538 250 грн, у зв`язку з неврахуванням у деклараціях з податку на прибуток за 2 квартал 2011 року, 2-3 квартал 2011 року, 2-4 квартал 2011 року по рядку 06.5 суму зменшеного від`ємного значення по результатам попередньої перевірки, за актом №536/232/00292304 від 23.06.2011 року.
Крім того, обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції).
Колегія суддів суду касаційної інстанції частково погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Згідно пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Отже, показники доходів та витрат безпосередньо впливають на об`єкт оподаткування.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.