ПОСТАНОВА
Іменем України
04 червня 2020 року
Київ
справа №820/5124/18
адміністративне провадження №К/9901/7632/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року (головуючий суддя - Гуцал М.І., судді: Донець Л.О., Бенедик А.П.) у справі № 820/5124/18 за позовом Головного управління ДФС у Харківській області до Державного підприємства "Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості "ПІВДЕНДІПРОШАХТ" про надання дозволу на стягнення податкового боргу за рахунок майна,-
ВСТАНОВИВ:
У червні 2018 року Головне управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС) звернулось з позовом до Державного підприємства "Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості "ПІВДЕНДІПРОШАХТ" (далі - ДП "ПІВДЕНДІПРОШАХТ"), в якому просило надати дозвіл на погашення суми податкового боргу перед державним бюджетом України у розмірі 3478127,59 грн за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року позов задоволено.
Не погодившись з указаним рішенням, 27 січня 2020 року заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради (далі - заступник прокурора) подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику.
Повертаючи апеляційну скаргу з підстав, визначених пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України, апеляційний суд дійшов висновку, що заступником прокурора Харківської області не було належним чином обґрунтовано, в чому саме полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, не наведено визначені законом підстави для звернення прокурора та відповідного аргументування в частині неможливості самостійної реалізації права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції особами, в інтересах яких звертається скаржник.
Суд апеляційної інстанції вказав, що скаржником не доведено, яким чином наданий оскаржуваним судовим рішенням дозвіл на погашення податкового боргу, що не є тотожним відчуженню конкретно визначеного нерухомого майна, суперечить інтересам держави. Відтак, не можуть бути застосовані норми пункту 16 частини першої статті 6, статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Крім того, посилаючись на дію Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", прокурор не вказував на належність нерухомого майна боржника до основних засобів виробництва, які забезпечують саме виробничу діяльність такого державного підприємства.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, заступник прокурора подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу про повернення апеляційної скарги та направити справу для продовження розгляду до Другого апеляційного адміністративного суду.
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що підставою для оскарження рішення суду першої інстанції стало порушення інтересів держави, яке виявилось у продажу майна державного підприємства, яке є архітектурною пам`яткою, всупереч існування мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств, встановленого Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Скаржник зауважує, що державними органами, в інтересах яких подано апеляційну скаргу, була допущена бездіяльність, тому у прокурора виник обов`язок із вжиття заходів представницького характеру на захист інтересів держави і було реалізовано право зазначених органів на оскарження судового рішення. Повідомлено, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення службовими особами ГУ ДФС кримінального правопорушення за частиною другою статті 364 КК України внаслідок реалізації ТОВ "Пушка-5" майна, що належало ДП "ПІВДЕНДІПРОШАХТ". Скаржник наголошує, що у разі нездійснення або неналежного здійснення судового захисту інтересів держави суб`єктом владних повноважень, щоб інтереси держави не залишались незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль та замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень.
Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції).
Спеціальним законом, який визначає виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII).
Частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзац 3 частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII).
Згідно з частиною четвертою статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У Рішенні від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року (справа № 806/1000/17), від 19 вересня 2019 року (справа № 815/724/15), від 17 жовтня 2019 року (справа № 569/4123/16-а).
У постанові від 13 лютого 2019 року (справа №826/13768/16) Велика Палата Верховного Суду підтримала правову позицію щодо застосування частини 3 статті 23 Закону №1697-VII, викладену у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року (справа №806/1000/17).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у вказаній постанові зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
(2) у разі відсутності такого органу.
Зокрема, у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.