Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 552/7615/14-ц
провадження № 61-36438св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - кредитна спілка "Турбота-Полтава",
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
третя особа - Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року у складі судді: Турченко Т. В., та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року кредитна спілка "Турбота-Полтава" (далі - КС "Турбота-Полтава") звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Первісний позов обґрунтований тим, що 02 листопада 2011 року між сторонами укладено кредитний договір № 154 С від 02 листопада 2011 року, відповідно до умов якого КС "Турбота-Полтава" надала ОСОБА_1 кредит у розмірі 9 612,67 грн строком на 12 місяців та терміном повернення 02 листопада 2012 року. Відповідач умови кредитного договору не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 89 494,76 грн за кредитним договором.
КС "Турбота-Полтава", з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 154 С від 02 листопада 2011 року, що складається з:
9 612,67 грн - несплачений кредит;
23 329,26 грн - заборгованість за відсотками;
46 658,52 грн - подвійні відсотки згідно пункту 5.3 кредитного договору;
1 419,78 грн - три відсотки річних;
8 474,53 грн - інфляційні втрати.
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася з зустрічним позовом до КС "Турбота-Полтава" про визнання недійсним кредитного договору.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що КС "Турбота-Полтава" не є фінансовою установою, у спілки відсутній відповідний дозвіл (ліцензія) на здійснення фінансових послуг. Крім того, ОСОБА_1 на момент підписання кредитного договору не була членом КС "Турбота-Полтава", що має наслідком недійсності правочину.
ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним кредитний договір №154 С від 02 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та КС "Турбота-Полтава";
зобов`язати сторони повернути все, що ними отримано за недійсним кредитним договором.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2016 року зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження з первісним позовом КС "Турбота-Полтава".
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2016 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національну комісію, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року, позов КС "Турбота-Полтава" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС "Турбота-Полтава" 9 612,67 грн - залишку несплаченого кредиту, 23 329,26 грн - заборгованості за відсотками, 46 658,52 грн - подвійних відсотків згідно пункту 5.3 кредитного договору, 1 419,78 грн - 3 % річних, 8 474,53 грн - інфляційних втрат. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову КС "Турбота-Полтава" мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконувала покладені на неї зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. При цьому суди встановили, що позивачем подано позов в межах, узгодженої між сторонами, шестирічної позовної давності.
При відмові у задоволенні зустрічного позову суди вказали, що ОСОБА_1 після сплати вступного та пайового внесків, на підставі своєї заяви від 19 жовтня 2011 року та протоколу №5 засідання спостережної ради КС "Турбота-Полтава" була прийнята в члени кредитної спілки "Турбота-Полтава" - членський №172. Кредитний договір № 154 С від 02 листопада 2011 року правомірно укладений з відповідачем ОСОБА_1, як з членом кредитної спілки.
Аргументи учасників справи
У березні 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов та відмовити у задоволенні позовних вимог КС "Турбота-Полтава".
Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не сплачувала вступний та обов`язковий пайовий внесок до кредитної спілки. Таким чином, в силу вимог частини п`ятої статті 10 Закону України "Про кредитні спілки" ОСОБА_1 на момент підписання кредитного договору не була членом КС "Турбота-Полтава" і не мала права користуватись її фінансовими послугами. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 17 березня 2010 року у справі № 6-17160св09. Окрім цього, ураховуючи, що кредитний договір № 154 С від 02 листопада 2011 року укладений на умовах платності та строковості, він відповідає усім критеріям фінансового кредиту. КС "Турбота-Полтава" не має статусу фінансової установи, тому не мала права укладати з ОСОБА_1 договір фінансового кредиту. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1867цс15.
Рух справи
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2017 року зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року: заперечення КС "Турбота-Полтава" на касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду; справу призначено до судового розгляду.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 02 листопада 2011 року між КС "Турбота-Полтава" (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №154 С, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 9 612,67 грн.
У кредитному договорі №154 С від 02 листопада 2011 року сторони домовилися про те, що:
кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти у кредит позичальникові у сумі 9 612,67 грн та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 0.15068 відсотків від несплаченої суми кредиту за кожен день його використання (пункт 1.1);
строк дії договору становить 12 місяців, тобто з 02 листопада 2011 року по 02 листопада 2012 року (пункт 2.1);
обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з наступного дня після надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно (пункт 5.1);
прострочення сплати кредиту та процентів згідно пункту 4.2. не зупиняє нарахування процентів, крім випадків окремого рішення про це кредитодавця. При порушенні строків сплати кредиту та процентів позичальник сплачує проценти в подвійному розмірі простроченого платежу за кожний день прострочки (пункт 5.3);
договір набуває чинності з дня його укладення та діє до повного виконання позичальником зобов`язань за договором (пункт 9.3);
до правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням договору застосовується строк позовної давності тривалістю у 6 років (пункт 11.3).
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Встановивши, що ОСОБА_1 не доведено наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Суди встановили, що 03 січня 2014 року та 31 липня 2014 року на адресу відповідача позивачем було направлено попередження про погашення заборгованості, однак, борг сплачений не був.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, що складається з 9 612,67 грн - залишок несплаченого кредиту, 23 329,26 грн - заборгованість по відсоткам, 46 658,52 грн - подвійні відсотки згідно пункту 5.3 кредитного договору №154 С від 02 листопада 2011 року, 1 419,78 грн - 3% річних, 8 474,53 грн - інфляційні втрати, а всього 89 494,76 грн.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.