1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2020 року

Київ

справа №818/1842/17

адміністративне провадження №К/9901/51605/18



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,



розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 (суддя Кравченко Є.Д.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (головуючий суддя Макаренко Я.М., судді Бартош Н.С., Мінаєва О.М.) у справі за позовом Приватної виробничої фірми "Турбо-Сервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року Приватна виробнича фірма "Турбо-Сервіс" (далі - позивач, Фірма) звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області (далі - відповідач, податковий орган), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобода Агроцентр" про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0003321407, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 94584, 00 грн., з яких 75667,00 грн. за основним платежем та 18917,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суди встановили, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку Фірми з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ "Слобода Агроцентр" за період березень 2017 року, за результатами якої складено акт від 28.08.2017 № 773/18-28-14-07/23050489/156, яким встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 75667,00грн.

У акті перевірки податковий орган констатував формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із зазначеним контрагентом без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це неподанням до перевірки деяких документів (сертифікатів якості, паспортів відповідності) та відсутністю у товарно-транспортній накладній інформації про конкретний пункт розвантаження, часу прибуття та вибуття; крім того, заходами з податкового контролю по контрагенту не встановлено реальності господарських взаємовідносин останнього з платниками податків по ланцюгу постачання.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення, проте Державна фіскальна служба України рішенням від 16.11.2017 №26441/6/99-99-11-01-01-23 скаргу Фірми залишила без задоволення, а рішення - без змін.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0003321407.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про недоведеність податковим органом безтоварності господарських операцій позивача з контрагентом (ТОВ "Слобода Агроцентр" щодо поставки товарів, які в подальшому були використані у власній господарській діяльності, а відтак Фірма правомірно включила до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 19.04.2018 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, посилався на те, що операції між позивачем та його контрагентом помилково розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, адже такі не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про виконання контрагентом своїх договірних зобов`язань. Наголошував на неможливості встановлення по ланцюгу постачання отримання контрагентом позивача товарів.

Фірма у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними. На думку позивача, рішення судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права й ухвалені у відповідності до процесуальних норм.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт "а").

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.


................
Перейти до повного тексту