ПОСТАНОВА
Іменем України
04 червня 2020 року
Київ
справа №809/268/16
адміністративне провадження №К/9901/11743/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою першого заступника прокурора Івано-Франківської області
на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року (головуючий суддя - Гундяк В.Д.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2016 року (головуючий суддя - Левицька Н.Г., судді: Обрізко І.М., Сапіга В.П.)
у справі №809/268/16
за позовом ОСОБА_1
до прокуратури Івано-Франківської області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати провести повну та всебічну перевірку звернення від 22 листопада 2015 року, надати обґрунтовану відповідь.
2. У обґрунтування позовних вимог зазначав, що 22 листопада 2015 року звернувся до Генеральної прокуратури України з заявою на дії та бездіяльність прокуратури Івано-Франківської області щодо надання заступником прокурора необґрунтованої відповіді від 12 червня 2015 року. Заява була надіслана за належністю до прокуратури Івано-Франківської області та у лютому 2016 року він отримав необґрунтовану відповідь за підписом посадової особи, на дії та бездіяльність якої було подано заяву.
3. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2016 року, позов задоволено.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22 листопада 2015 року позивач звернувся до Генеральної прокуратури України з заявою, в якій просив належним чином відреагувати на звернення стосовно визнання необґрунтованою відповіді прокуратури Івано-Франківської області від 12 червня 2015 року № 06/1-163-14 за підписом заступника прокурора В.Гулкевича. Вжити невідкладних заходів по негайному звільненню заступника прокурора ОСОБА_2 із займаної посади.
6. Супровідним листом від 27 листопада 2015 року звернення позивача було надіслано за належністю до прокуратури Івано-Франківської області для організації перевірки та прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
7. 3 грудня 2015 року заступником прокурора Івано-Франківської області В.Гулкевич було надано відповідь про відсутність підстав для вжиття заходів дисциплінарного впливу щодо ОСОБА_2, викладені у зверненні обставини вже були предметом розгляду та перевірки прокуратури області, про що надана відповідь у листі від 12 червня 2015 року.
8. Листом від 24 лютого 2016 року за підписом заступника прокурора В.Гулкевича на заяву від 2 лютого 2016 року з приводу неналежного розгляду попередніх звернень позивача повідомлено про відсутність підстав для прокурорського реагування та направлено копію попередньої відповіді від 3 грудня 2015 року.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством України визначена виключна компетенція щодо розгляду скарг на рішення прокурора посадовою особою вищого рівня. Заступник прокурора В.Гулкевич не мав законних підстав для розгляду скарги від 22 листопада 2015 року оскільки однією з її вимог було визнання необґрунтованою відповіді цієї ж посадової особи від 12 червня 2015 року.
10. Надана відповідь від 3 грудня 2015 року не містить обставин, на основі яких посадовою особою було зроблено висновок про відсутність підстав для вжиття заходів дисциплінарного впливу щодо прокурора Рогатинського району ОСОБА_2 ; помилковим є посилання на норми Кримінального процесуального кодексу України в частині роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
11. Перший заступник прокурора Івано-Франківської області у своїй касаційній скарзі наголошує на тому, що звернення ОСОБА_1 від 22 листопада 2015 року є заявою, а не скаргою, а тому на нього не поширюється встановлена Законом України "Про звернення громадян" заборона передачі її на розгляд громадян, дії чи рішення яких оскаржуються. Тому дії щодо розгляду заяви позивача заступником прокурора області Гулкевичем В.Д. є правомірними.
12. Звернення позивача від 22 листопада 2015 року було розглянуто та надано відповідь з дотриманням вимог статей 15, 19 Закону України "Про звернення громадян" та Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому в органах прокуратури України.
13. Також у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права щодо незастосування наслідків пропуску строку звернення до суду та незалучення ОСОБА_2 до участі у справі як третьої особи, оскільки дане рішення впливає на його права та обов`язки.
14. Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
16. Відповідно до статті 1 Закону України "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
17. Статтею 4 Закону № 393/96-ВР визначено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
18. Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону № 393/96-ВР скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.
19. У касаційній скарзі відповідач зазначав що ОСОБА_1 22 листопада 2015 року звернувся до Генеральної прокуратури України не зі скаргою, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, а з заявою відповідно до частини третьої статті 3 Закону, що вбачається і з самого її тексту.
20. Проте таке посилання є помилковим. Обґрунтовуючи свої вимоги, як вбачається зі змісту вказаної заяви позивач зазначав: "Відповідь заступника прокурора Івано-Франківської області В.Гулкевич вважаю необґрунтованою, незаконною та такою, що порушує мої права та інтереси із наступних нижче наведених підстав.". Також послався на положення статті 1 Закону №393/96-ВР, відповідно до якого зокрема громадяни України мають право звернутися до органів державної влади із скаргами про порушення особистих прав та законних інтересів.
21. Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій що по суті заява ОСОБА_1 від 22 листопада 2015 року є скаргою відповідно до змісту та вимог частини четвертої статті 3 Закону № 393/96-ВР, є правомірним та не підлягає скасуванню.
22. Щодо посилання відповідача у касаційній скарзі, що позивач у заяві керується нормами статті 15 Закону № 393/96-ВР, яка регламентує порядок розгляду заяв (клопотань), а не скарг, то слід зазначити що таке посилання було надано в контексті відсутності мотивів відмови у задоволенні вимог, викладених у його заяві від 30 березня 2015 року.