ПОСТАНОВА
Іменем України
04 червня 2020 року
Київ
справа №826/24818/15
адміністративне провадження №К/9901/54660/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велтайм" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року (суддя Власенкова О.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (головуючий суддя Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велтайм" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Велтайм" (далі - позивач, Товариство) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №0004562203, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 196590,00грн., в тому числі 131 060,00 грн. за основним платежем та 65 530,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Обґрунтовуючи позов, посилалось на прийняття податкового повідомлення-рішення з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ "ГАЗУКРАЇНА - 2020") на підставі договору поставки нафтопродуктів спростовуються належним чином оформленими первинними документами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що податковий орган довів формування платником податку податкового кредиту з ПДВ за відносинами із ТОВ "ГАЗУКРАЇНА -2020" без достатніх правових підстав, адже вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 09 квітня 2015 року у справі №646/3810/15-к (провадження №1-кп/646/325/2015), яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 13 березня 2015 року між старшим прокурором другого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України Лупу А.К. та громадянином ОСОБА_1, за якою ОСОБА_1 (директора ТОВ "ГАЗУКРАЇНА - 2020") визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, й, проаналізувавши встановлені у ньому обставини, дійшли висновку, що первинні документи, надані позивачу ТОВ "ГАЗУКРАЇНА - 2020", не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами та, як наслідок, визнаватись такими, що посвідчують придбання товарів (нафтопродуктів).
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже надали неправильну правову оцінку фактичним обставинам та зібраним у справі доказам, які свідчать, що операції між позивачем та його контрагентом проведені та документально оформлені, а отже дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування податкового кредиту з ПДВ, а тому відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Податковий орган у письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства при проведенні взаємовідносин із ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" (код ЄДРПОУ 38749914) за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 08.06.2015 №340/1-26-50-22-03-3813044, яким встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 131 060,00 грн., в тому числі за травень 2013 року на 86 055,00 грн. та за серпень 2013 року на 45 005,00 грн.
У акті перевірки податковий орган дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "ГАЗУКРАЇНА - 2020", посилаючись на невідповідність первинних документів (видаткових та товарно-транспортних накладних) вимогам бухгалтерського та фінансового законодавства; неподання до перевірки актів приймання нафтопродуктів за якістю, паспортів якості нафтопродуктів, сертифікатів відповідності; виявлення ознак фіктивності господарської діяльності останнього.
На підставі акту перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Товариство скористалось правом оскарження спірного податково повідомлення-рішення у адміністративному порядку, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 20.08.2015 №12879/10/26-15-10-05-35 скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення - без змін.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.