Постанова
іменем України
2 червня 2020 року
м. Київ
справа № 663/3587/18
провадження № 51-1261км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Браїла І.Г.,
захисника Мокіної І.В. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Мокіної І.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018230230001581, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Каховки Херсонської області, жителя АДРЕСА_1, раніше відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Скадовського районного суду Херсонської області від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років сім місяців.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 28 січня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 30 вересня 2018 року приблизно о 22-й год, знаходячись у приміщенні житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, з метою спричинення тілесних ушкоджень умисно завдав ОСОБА_2 декілька ударів руками та ногами в ділянки голови та кінцівок, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження у вигляді крововиливів в м`які покриви голови, синця на повіках лівого ока, садна на обличчі та шиї, по одному синцю на лівому плечі та стегнах, а також завдав йому декілька ударів ногами в ділянку тулуба, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді синців на лівій половині грудної клітки, закритих переломів 5-8 ребер зліва з крововиливами в м`які тканини в зоні переломів, розриву селезінки, крововиливу в черевну порожнину (2600 мл), які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння та мають прямий причинний зв`язок з настанням ІНФОРМАЦІЯ_2 смерті ОСОБА_2 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Мокіна І.В . , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційним судом безпідставно відмовлено стороні захисту в дослідженні нових доказів, які стали відомі після ухвалення вироку, внаслідок чого було порушено ст. 20, ч. 3 ст. 404, ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а саме право на захист, на подання доказів (принцип змагальності) та право на справедливий суд. При цьому, не погоджуючись із мотивами відмови, вказує на те, що можливість отримання висновків судово-психологічних експертиз з`явилася у неї лише після ухвалення вироку і зазначені висновки було фактично відкрито сторонам в апеляційному суді. Крім того, вважає, що апеляційний суд належно не перевірив і не дав відповідей на доводи апеляційних скарг, зокрема, про порушення права ОСОБА_1 на захист у зв`язку з відмовою слідчого у допиті обвинуваченого та проведенні з останнім слідчого експерименту. Вказує про здійснення апеляційного розгляду без участі потерпілого та при цьому зазначає, що питання про можливість проведення розгляду за відсутності потерпілого на обговорення учасників судового провадження в суді апеляційної інстанції не ставилось. Також стверджує, що апеляційний розгляд відбувся за участю прокурора Радченка А.Є., який не входить до групи прокурорів в цьому кримінальному провадженні.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Браїло І .Г. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Браїла І.Г., захисника Мокіної І.В., яка просила касаційну скаргу задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.
Зокрема, суд у вироку послався на показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що в їх присутності ОСОБА_1 декілька раз вдарив потерпілого долонею руки в обличчя, потім стягнув із ліжка та, коли той опинився в сидячому положенні між столом та ліжком, завдав декілька ударів ногою в тулуб та удар по спині, від чого ОСОБА_2 закричав і почав задихатися; дані, що містились у протоколах проведення слідчих експериментів за участюсвідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в ході яких вони розповіли про обставини, за яких ОСОБА_1 завдав тілесні ушкодження потерпілому.
Також судом наведено у вироку дані протоколу огляду та висновку експерта № 218, відповідно до яких на вилучених у ОСОБА_1 кросівках знайдено кров людини, яка може походити від потерпілого ОСОБА_2 ; висновків судово-медичних експертиз про причину смерті, характер та локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених на трупіОСОБА_2, та про можливість спричинення потерпілому тілесних ушкоджень у спосіб, зазначений свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в ході допитів та проведених за їх участю слідчих експериментів.
Виходячи з цих та інших доказів, досліджених та відповідно до вимог ст. 374 КПК наведених у вироку, суд правильно встановив обставини кримінального провадження, дійшовши обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 в умисному заподіянні ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть.
При цьому, як убачається зі змісту вироку, суд навів у ньому мотиви, з яких визнав безпідставною версію сторони захисту про заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень іншими особами, зокрема ОСОБА_8 і ОСОБА_7, та зазначив, що вона спростовується зібраними та дослідженими в ході судового розгляду доказами.
Вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК є правильною, а покарання призначено йому з дотриманням положень ст. ст. 50, 65 КК, за своїм видом та розміром є необхідним для виправлення засудженого.
Доводикасаційної скарги захисника Мокіної І.В. про істотні порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду є безпідставними.
Так, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст. 419 КПК перевірив всі доводи обвинуваченого та захисників, що містились в апеляційних скаргах з доповненнями, надавши вичерпні відповіді,а також зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Зокрема, суд апеляційної інстанції дав вичерпні відповіді на доводи апелянтів про порушення права ОСОБА_1 на захист через те, що в ході досудового розслідування за його участю не було проведено слідчого експерименту і зазначена ним версія події не перевірялась.
При цьому судом правильно зазначено, що під час допиту, проведеного за участю захисника, відповідно до ст. 63 Конституції України ОСОБА_1, скориставшись своїми процесуальними правами, відмовився давати показання по суті обвинувачення.
За таких обставин та з огляду на положення ст. 240 КПК, згідно з якими проведення зазначеної слідчої (розшукової) дії є правом слідчого, а не його обов`язком, підстав для проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1. не було.
Також зі змісту вироку вбачається, що даючи показання, обвинувачений ОСОБА_1 виклав свою версію подій та пояснив, що ОСОБА_8 завдала удари ОСОБА_2 сувенірною булавою, а ОСОБА_7 хаотично наносила потерпілому удари руками. Відтак в суді у обвинуваченого не було перешкод відтворити відповідні обставини події в ході його допиту.
Поряд з тим апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про достовірність та послідовність показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у суді першої інстанції та під час слідчого експерименту щодо механізму і способу заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, які в сукупності з іншими доказами поза всяким сумнівом доводять винуватість останнього в умисному заподіянні ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть.
Крім того, визнаючи безпідставними доводи апелянтів про порушення вимог КПК при проведенні слідчого експерименту, апеляційний суд навів в ухвалі відповідні мотиви, правильно зазначивши, що згідно з відеозаписом цієї слідчої (розшукової) дії за участю свідка ОСОБА_7 безпосередню участь у ній свідок ОСОБА_8 не брала, а з нею проводився слідчий експеримент окремо.