Постанова
Іменем України
28 травня 2020 року
м. Київ
справа № 757/33118/16-ц
провадження № 61-39917св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2017 року у складі судді Гладун Х . А . та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року в складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь моральної шкоди в розмірі 883 200,00 грн, виходячи із розрахунку двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць перебування під слідством та судом, заподіяної незаконними діями органів досудового слідства і суду, що полягає у незаконному притягненні його до кримінальної відповідності, незаконному обранні щодо нього міри запобіжного заходу. Також просив стягнути на його користь витрат на правову допомогу за кожний повний рік надання йому правової допомоги адвокатом починаючи з 12 лютого 2004 року із розрахунку 11 років по 5 000,00 грн щомісячно - 55 000,00 грн. У відшкодування матеріальної шкоди просить стягнути вартість відновлювального ремонту належного йому автомобіля у розмірі 4833,96 дол. США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 500 000,00 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року заяву Державної казначейської служби України про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що права позивача на протязі тривалого періоду часу були обмежені, були порушені його нормальні життєві зв`язки, внаслідок протиправного притягнення до кримінальної відповідальності. Позивач відчував несправедливість, яка була вчинена відносно нього та був змушений доводити у різних судових інстанціях свою невинуватість.
При вирішенні питання про розмір завданої моральної шкоди, суди виходили із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням обставин справи та тяжкості страждань позивача дійшов висновку, що розмір моральної шкоди необхідно визначити у розмірі 500 000 грн, як такий, що відповідає характеру правопорушення, глибині моральних страждань позивача.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/33118/16-ц, витребувано її з Печерського районного суду м. Києва.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16 квітня 2020 року справу передано Бурлакову С. Ю .
Узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2018 року Державна казначейська служба України подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що Державна казначейська служба України не повинна нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади. Крім того, судом не враховано норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 06 грудня 2016 року щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а застосування її у розмірі 1 600 грн, внаслідок чого розмір морального відшкодування позивачеві безпідставно завищено, колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи з наступного.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу Державна казначейська служба України, який мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги та законністю й обґрунтованістю рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 13 жовтня 2003 року слідчим Станично-Луганського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області Потаковим А. А. порушено кримінальну справу за частиною першою статті 286 КК України. 10 листопада 2003 року позивача було допитано в якості обвинуваченого та стосовно нього слідчим обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Зазначена кримінальна справа неодноразово направлялася до суду та в подальшому з попереднього розгляду поверталася на додаткове досудове розслідування (постанови Станично-Луганського районного суду Луганської області від 26 березня 2004 року, від 30 грудня 2004 року, 01 серпня 2011 року, постанови Ленінського районного суду м. Луганська від 22 серпня 2007 року, 19 лютого 2009 року, 16 липня 2010 року), слідство неодноразово зупинялося. У справі неодноразово змінювалися підслідність та підсудність (Станично-Луганський районний суд Луганської області, Ленінський районний суд м. Луганська, Кам`янобрідський районний суд м. Луганська).
Вироком Кам`янобрідського районного суду м. Луганська від 07 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 25 січня 2013 року позивача засуджено за частиною першою статті 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами, та на підставі статті 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. На підставі статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України його звільнено від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Вказані рішення місцевого та апеляційного судів ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2013 року залишено без змін.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України, переглянувши рішення касаційного суду, 20 листопада 2014 року скасувала і направила справу щодо позивача на новий касаційний розгляд через неправильне застосування норм кримінального права.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2015 року вирок Кам`янобрідського районного суду м. Луганська від 07 вересня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Луганської області від 25 січня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальну справу щодо нього закрито на підставі пункту другого частини першої статті 6 КПК 1960 року за відсутністю в діянні складу злочину.
Крім того, запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд діяв протягом усього часу розслідування кримінальної справи та перебування справи в суді - до 25 січня 2013 року.
У ході розслідування кримінальної справи 19 листопада 2011 року слідчим було проведено виїмку належного позивачу автомобіля "Фольксваген-Пассат", державний номерний знак НОМЕР_1, який вироком Кам`янобрідського районного суду м. Луганська від 07 вересня 2012 року залишено володільцю.
В сукупності період часу перебування позивача під слідством та судом, з моменту набуття позивачем статусу обвинуваченого - 10 листопада 2003 року та до прийняття Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 07 квітня 2015 року про закриття відносно позивача кримінальної справи на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК 1960 року за відсутністю в діянні складу злочину, становить 136 місяців 27 днів.