Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 521/11325/17
провадження № 61-13806св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Машкіна Ніна Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, поданої адвокатом Ростомовим Грантом Артуровичем, на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 жовтня 2018 року в складі судді Гуревського В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року в складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Машкіна Н. О., про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок) відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 1995 року, що було зареєстровано в органах технічної інвентаризації 23 жовтня 1995 року, та згідно рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 листопада 2008 року, відповідно до якого за позивачем було визнано право власності на житловий будинок з прибудовою, сараї та вбиральню. Також, рішенням суду було визначено порядок користування земельною ділянкою, площею - 660,0 кв. м та виділено позивачу в користування земельну ділянку, площею - 333,0 кв. м, відповідно до угоди про порядок користування земельними ділянками.
Відповідне право власності позивача на даний будинок було зареєстровано 03 березня 2009 року КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості". Таким чином, позивач був власником спірного будинку більше двадцяти років, де проживав разом з родиною та продовжував проживати станом на дату подачі вищенаведеного позову.
Позивачу випадково стало відомо під час розмови з відповідачем, що він вже не є власником спірного будинку, а новим власником є саме відповідач - ОСОБА_2 . Після, отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно позивач дізнався про існування договорів купівлі-продажу належного йому житлового будинку від 06 квітня 2016 року та 07 квітня 2016 року, відповідно до яких нібито було укладено два договори купівлі-продажу відносно 1/10 частки будинку та 9/10 часток будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, що жодних договорів купівлі-продажу між ним та ОСОБА_2 укладено не було. Позивач продовжує проживати у власному будинку, самостійно веде господарство.
Також посилаючись на частину другу статті 377 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), позивач зазначає, що здійснивши самочинне розділення об`єкту на частки у спільній частковій власності, якої не існувало, стороною було приховано продаж цілого будинку із переходом права власності на земельну ділянку, на якій він знаходиться. Так як договір, який приховано, суперечить законодавству України, а саме вищевказаному положенню статті 377 ЦК України, він має вважатися недійсним.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року № 299, щодо відчуження 1/10 частини спірного житлового будинку; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06 квітня 2016 року № 288, щодо відчуження 9/10 частини житлового будинку.
04 грудня 2017 року представником позивача - ОСОБА_3 було подано письмові пояснення до позову, відповідно до яких позивач зазначає, що між позивачем та відповідачем до моменту укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу, було досягнуто усної домовленості про укладання договору довічного утримання. Проте, між сторонами 06 та 07 квітня 2016 року було укладено саме договора купівлі-продажу, а тому ці договора було вчинено внаслідок помилки про юридичні наслідки договору, оскільки в силу похилого віку та за станом здоров`я позивач потребував стороннього догляду, має вади здоров`я, тому, укладаючи оспорювані договора, мав на меті укладення договору довічного утримання. Під час укладення оспорюваних договорів, нотаріус не розʼяснив позивачу юридичні наслідки вказаного правочину, та не ознайомив з текстом договорів. Так як відповідач є рідною сестрою позивача, під час вчинення правочинів з боку відповідача мав місце обман.
Посилаючись на те, що позивач продовжує проживати в спірному будинку, після укладення договорів, продовжував сплачувати всі комунальні послуги, тому існує відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваними договорами продавцем покупцю. Також позивач зазначає, що він не отримував жодних коштів за договорами купівлі-продажу спірного майна.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 22 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зміст правочинів не суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, і продавець і покупець мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочини було вчинено у формі, встановленій законом та були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Під час укладення договорів купівлі-продажу були дотримані всі вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що свідчить про відсутність підстав недійсності, передбачених статтею 215 ЦК України. Позивачем не доведено, що під час вчинення правочину його введено в оману, а також не доведено факт обману зі сторони відповідача.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу адвоката Ростомова Г. А. - представника ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 жовтня 2018 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скаргита залишаючи рішення суду без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що воно є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Апеляційний відхилив доводи апеляційної скарги про те, що спірні договори проведено на невигідних для позивача умовах і мають негативні наслідки для позивача, що спірні правочини мають ознаки удаваних правочинів та вчинені під впливом оману, оскільки позов було заявлено тільки з тих підстав, що ОСОБА_1 не укладав жодного договору купівлі-продажу.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
15 липня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ростомов Г. А. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Судом апеляційної інстанції не взято до уваги доводи апеляційної скарги, та не надано їм правової оцінки, а також проігноровано посилання позивача на те, що правочин вчинений під впливом омани, та те, що позивач продовжує проживати у спірному будинку.
Судом першої інстанції не взято до уваги, що поділ спірного будинку, що був предметом оспорюваних правочинів у частках 1/10 та 9/10 був зроблений із порушенням вимог законодавства.
В касаційній скарзі заявник вказує на те, що спірні договори проведено на невигідних для позивача умовах, позивач не мав на меті укладати дані договори, а бажав укласти договір довічного утримання. Спірні правочини мають ознаки удаваних правочинів та вчинені під впливом омани та помилки, а також в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем грошей за договорами купівлі-продажу.
Доводи інших учасників справи
06 лютого 2020 року ОСОБА_2 подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи
з Малиновського районного суду міста Одеси.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги адвоката Ростомова Г. А. - представника ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 22 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 вересня 1995 року, що було зареєстровано в органах технічної інвентаризації 23 жовтня 1995 року, ОСОБА_1 належить на праві власності спірний житловий будинок (Т. 1, а.с. 13). Також рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 листопада 2008 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на спірний житловий будинок з прибудовою, сараї та вбиральню. Також, рішенням суду було визначено порядок користування земельною ділянкою площею 660,0 кв. м та виділено позивачу в користування земельну ділянку площею 333,0 кв. м відповідно до угоди про порядок користування земельними ділянками (Т. 1, а.с. 9-12).
Право власності позивача на даний будинок зареєстровано 03 березня 2009 року КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості".
18 червня 2015 року ОСОБА_1 видав на ім`я ОСОБА_2 довіреність, за якою уповноважив відповідача представляти його інтереси з питань отримання належних йому правовстановлювальних документів та/або їх дублікатів на його ім`я стосовно спірного будинку без права подальшого розпорядження та відчуження зазначеного майна (Т.1, а.с. 159).
06 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила 9/10 часток спірного житлового будинку.
07 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила 1/10 часток спірного житлового будинку.
Договори купівлі-продажу між сторонами були посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Машкіною Н. О. (Т. 1, а. с. 34 - 35, 71 - 72).
Право власності на частки житлового будинку було належним чином зареєстровано, про що свідчать Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №№ 91987686 та 57171678 відповідно.
З реєстраційної справи спірних правочинів судами встановлено, що позивач звернувся до приватного нотаріуса з питання відчуження належного йому спірного майна, самостійно прибув до робочого приміщення нотаріуса, надав правовстановлюючі документи на будинок, технічний паспорт, документи, що встановлюють особу - паспорт, картку платника податку. ОСОБА_1 передав своє право на будинок за відплатним договором, розрахунок за будинок отримав у повному обсязі. ОСОБА_1 у присутності нотаріуса особисто підписав заяви про відсутність укладеного шлюбу на час відчуження майна, про склад відчужуваного домоволодіння та відсутність самовільних споруд, про отримання першого у 2016 році доходу від продажу майна. Згідно заяви від 07 квітня 2016 року ОСОБА_1 підтвердив, що ним, як податковим агентом, особисто нарахована сума доходу, що підлягає оподаткуванню та сплачена сума податку за ставкою 5% від суми доходу згідно банківської квитанції (Т.1, а.с. 32-108).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до статті 6 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).