Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 500/3324/16-ц
провадження № 61-14354св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив суд, з урахуванням заяви від 08 лютого 2017 року про уточнення позовних вимог: встановити факт не проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок) на час відкриття спадщини, а саме на 19 грудня 2013 року; визнати за позивачем, як спадкоємцем за законом першої черги, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що спірний житловий будинок належав його батьку ОСОБА_3 на праві власності, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на спадкове майно, яке складається зі спірного житлового будинку. Позивач прийняв спадщину, оскільки у встановлений законом строк звернувся з заявою про прийняття спадщини. При зверненні до нотаріуса для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, позивачу було відмовлено, у зв`язку з тим, що між спадкоємцями є спір з питання розподілу спадкового майна. Крім цього, позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_2 хоч і був зареєстрований разом зі спадкодавцем, але на час відкриття спадщини не мешкав спільно з ОСОБА_3, оскільки мешкав в будинку АДРЕСА_2, тобто вважається таким, який фактично не прийняв спадщину.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт не проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини, а саме на ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_3 в спірному будинку, хоча і був зареєстрований разом з ним, у встановлений законом строк з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався, а тому вважається таким який фактично не прийняв спадщину.
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 березня 2017 року скасовано.
Прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1500,10 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що на час відкриття спадщини спадкоємець ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3, оскільки був не лише зареєстрованим по місцю відкриття спадщини, а і проживав разом зі спадкодавцем на день його смерті. Оскільки нотаріус визнав факт прийняття спадщини обома синами спадкодавця, прийняв їх заяви про видачу їм свідоцтв про право на спадщину за законом, але не видав їх, оскільки у сторін виник спір з питання розподілу спадкового майна, то після вирішення питання про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, перешкод для видачі свідоцтв про право власності сторонам у справі в рівних частках, у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять. Суд апеляційної інстанції зазначив, що прийнята постанова буде відповідати принципам розумності, виваженості і справедливості судового рішення, оскільки таким чином кожен із синів спадкодавця ОСОБА_3 має право отримати у власність по 1/2 частині спадкового майна.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
25 липня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, та залишити в силі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 березня 2017 року.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Судом взяті до уваги лише ті докази, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, й відповідно не надана правильна правова оцінка доказам, наданими позивачем, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Заявник зазначає, що він у встановленому законом строк, звернувся до нотаріусу з заявою про прийняття спадщини, тобто вважається таким, який фактично прийняв спадщину, а відповідач звернувся з заявою про прийняття спадщини з пропуском такого строку. Доказів на підтвердження факту проживання на момент смерті зі спадкодавцем у спірному будинку відповідачем надано не було.
Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо, необхідно, щоб таке проживання було постійним.
Доводи інших учасників справи
15 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
14 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заперечення на відзив на касаційну скаргу, в яких просив задовольнити касаційну скаргу, постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року скасувати, та залишити в силі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 березня 2017 року.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.
У вересні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, та врахувавши заперечення на відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення апеляційного суду зазначеним нормам матеріального та процесуального права відповідає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_3 належав на праву власності спірний житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, а саме: 1/4 частка - на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 1969 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Широквасовою Г. К., зареєстрованого в реєстрі за № 1/686, зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно в реєстровій книзі за № 28/64 від 27 березня 1969 року; 3/4 частки - на підставі рішення Ізмаїльського міського народного суду від 13 жовтня 1988 року, зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно в реєстровій книзі за № 28/121 від 01 березня 1989 року (а.с. 5-6, т. 1).